Попросили знайомі люди запостити віршики однієї дівчинки Я не дуже тямлю в поезії, можливо хтось із мешканців поділиться враженнями?

Забути все i назавжди.
Забути все i назавжди
Стараюсь, але не вдається,
Та ти не йди, не йди, зажди,
Бо як підеш, вже не вернешся.

Чому нічого не вдається?
Чому не можу все забути?
Я знаю, минуле не вернеться,
Але я хочу повернути.
17.09.05


Ти один такий!
Ти один такий вродливий,
Ти один такий сміливий,
Тільки ти подобаєшся мені
І це кажу тільки тобі.

Ти один умів зiгрiти,
Ти один умів любити,
Тобі одному довіряла,
Тебе одного добре знала.

Ти один умів розвеселити,
Ти один вмів лагідно сварити,
Ти один розумів мене,
Тебе одного, люблю лише тебе.
18.06.05

Без тебе
Життя таке, яке вже є, -
Веселе й інколи сумне,
Воно є таким для мене,
Таким самим, але без тебе.

Осінь, як осінь i скоро зима,
Все так, як було завжди,
Все так, як не буде ніколи,
Все так, але тебе нема...
25.10.05

Не дивись на місяць весною
Не дивись на місяць весною,
Ми не будем разом з тобою,
Але ці спогади, оповитi журбою,
Не дають мені спокою.

Не дивись на місяць весною,
Не розкаже тобі він нічого,
Не скаже, що зараз зі мною,
Що люблю тебе лиш одного.

Не дивись на місяць весною,
Він не допоможе, не розрадить,
Чимось схожий місяць той на тебе,
Коли довіришся, - він зрадить.
25. 10.05

Як ми могли?
Як ми могли
Своє щастя утопити?
Як ми могли
З тягарем на серці жити?

Як ми допустили,
Щоб усе пропало?
Може, не було сили,
Або було її замало...

Як ми могли
З коханням так вчинити?
Як ми могли
Любити й розлюбити?

Чому між нами стіна?
Чому ти сам i я одна?
Чому так важко зробити один крок,
Щоб полетіти в небо до зірок?
18.06.05



Як тi голуби...
Воркували над віконцем голуби
І голуб голубку до себе горнув.
Такими колись були i ми,
Були колись,... та час минув.

Минув той час, а жаль,
Що сталось саме так,
Серце охоплює печаль.
Здається, мало вийти все не так.

Як голуб не зрадить, так i я не змогла,
Лишилась назавжди вірною тобі.
Та в серцi твоїм пролетіла зима
І стало воно, як лiд, вiдтодi.

Став холодним ти, як осiння нiч,
І була не зовсiм в тому рiч,
Що ти змiнився, зовсiм нi!
Ти просто втратив вiрнiсть голубiв...
16.11.05

Файно є=)
а хто написав?

Лесів Любов Миколаївна, молода дівчина, яка пробує себе виразити у поезії

Ось хороша поезія ще однієї молодої поетеси

Я йду.
Сльза, сльоза – вже плач.
Навіщо це? Навіщо забирати останні сили?
Коли оточуючі кров травили ...
За що? Навіщо забирали
надію у беззахисних рук?
Душевних мук межі не бачу.
Плачу, плачу...
Горло зводить болем, а серце любить.
Ні, не коханого, в чиєму погляді розтану.
Друга, що повільно віддаляється від мене,
Ворога, що проклинає ім’я моє.
Я люблю тіні.
Не буду винити знущання їх.
І тихий сміх
не буду пам’ятати...
Що ще ви хочете забрати?


Ты любишь? Нет?

Ты мой очаг,
Ты мой обет.
Жестокой правды молот…
Чем жертвуешь?
Ты любишь? Нет?
Ты мой…
Мне тяжело одной,
Мне тяжело быть рядом,
Но все же я сдесь.
Ты стон к слезе,
Ты лист к земле.
Ты тонких нитей прядь,
Ты сладких поцелуев бред.
И огненных желаний…
Ты любишь? Нет?

Как другие тебя любили
Я тебя полюбить не смогу.
Мне хватает и адских усилий
За молитв изобилий.


Хвилі щастя.
Тривога, звуки вітру...
Згасаючий вогонь світанку...
І урагани, зливи, зливи...
І тиша, мертва тиша...
Прощальний зойк.
Двох душ, двох спіралей.
Забутий безмір...
І знову шквал придушених емоцій,
Заглиблених в дощі.
І стиглий запах хмелю і вина...
І як на зло тверезі глюки.
І сонний промінь.
Один, крізь листя.
Сухе, зчорніле
І тяжке дихання,
І милі серцю звуки
Старої скрипки...
І жалібний останній погляд
Холодний і різкий.
У всій чорноті зіниць.
Тремтячі нотки.
Бажання кинутись під поїзд...
Журливий стан,
Живий струмок брудного стоку.
І щастя.. Біль і розуміння,
Але щастя.
Але бажання усміхнутись.


Ти - сенс моїх думок, моїх зітхань, моїх тривог.
Мого рятунку голос,
Мого проміння світло.
Що зникло? Що з’явилось?
Що мені забути?
Що буде? Що судилось?
І чому не бути?
Ти поруч.
Ти так близько,
Ти завжди зі мною.
Моя рука шукає помочі в твоєму слові.
Потоки сліз, мій плач притих.
В твоїх долонях.
Крізь мокрий обрій бачу світ.
Ти можеш бачити все те, чого не бачу я.
А я не в силах пізнати біль
Солодких істин, що важливі...
У мене тільки немічна молитва, що набирає сили.
І мій самотній голос,
Я молю, - послухай.
Хоч він стихає,та
Лунає щораз чіткіше...
Люблю і не прошу натомість любові в людей сліпих.
Що може бути важливіше, ніж віра, та, що гасне,
Щоб палати знову...

класні вірші. Про кохання ))
А от ще добірочка, можна викласти?


Лист
Серце моє самотнє було
Поки тебе не побачила я
Я ніколи не вірила в кохання з першого погляду
Та воно не сподіванно до мене прийшло
Чому саме в тебе я закохалася?
Бо ти єдиний такий на світі
Скільки часу тебе я шукала
А знайшовши, зрозуміла, що не можу
Бути поруч із тобою

Милий мій, єдиний
Чому стріла Амура
Лише в моє серце потрапила
Твоє ж залишивши вільним?
Все за кохання твоє відала б
Все, бо отримати більше я могла б
Кохання твоє до мене
Було б щастя моє
Посмішка твоя - наче сонячний промінь
Світліше, тепліше стає на душі
Тільки посміхаєшся ти не до мене
Інший в тебе на душі
Я ж для тебе просто знайома
І симпатій не відчуваєш до мене ти
Не будь таким холодним
Просто посміхнися до мене
А більше нічого не треба мені

21 жовтня 2006р



М.......
Біль… Знову він…
Вкотре я захопилася…
Вкотре помилилася…
Але… Навіщо ти так міцно мене обіймав.
Так посміхався і тихо шепотів: нарешті я споріднену душу знайшов
Я тобі повірила…
Та дарма це я зробила…
А би ти мені не написав, щоб нашу зустріч я тримала у секреті,
Я б досі думала, що у мене є шанс бути з тобою…

Коли дивилась на твоє фото
Де погляд у тебе був такий гіпнотизуючий…
Я навіть боялася подумати, що тобі можу сподобатися…
Та наважилася подзвонити і запросити погуляти…
Краще б я цього не робила!
Для чого ти мене повів у таке романтичне і містичне водночас місце?
Навіщо ти там мене поцілував?
Це було так класно!
Твої губи були такі… Такі… Я не знайду слова, щоб описати.
М., ти перший, з ким мені було класно цілуватися
Здавалося, ми створені одне для одного
Як же я помилялась…
Вкотре я помилилась…
Але дякую тобі за все.

Це повідомлення відредагував Ptashechka: 30.6.2008, 16:55

оце дійсно гарно....

інколи вірші потрібно писати тільки для себе

Життя прекрасне лиш тоді,
Коли ти мріять вільно можеш.
Лежиш на ліжку, у теплі,
І ситий, їсти більш не хочеш.
І думаєш, що завтра день
Щось принесе тобі погоже.
Не стане він страшним, як ніч,
Як темнота,що з неба лине.
Не забере ні хліб, ні сіль,
І діти твої не загинуть.
Життя до рук не прибере
ворожа тітка на страшній машині,
Що зветься смерть. І в тій годині
Прийдеш просити добру волю,
Благати, мучити, молити,
І тихо з розуму сходити...
Та це лиш тішить тую долю,
Що прийде голову зносити,
За те, що ти не міг зробити
І в планах, навіть, не було зробить:
Із голоду життя згубить
По озвірілому проханню
Твого голодного нутра.
І тут немає покаяння,
А лиш суха скупа земля...

Роман Скиба "Із серветкової лірики" - "Клапоть 2"

А ми з тобою -
нерозлийкава.
Тому і барвумен до нас ласкава.
Тобі розчинну,
мені в зернятках.
І неодмінно -
в одне горнятко...

мило ж

навіть незнаю - на мою думку, такі вірші "одноразові" - вони не запам’ятовуються і не зявляється бажання перечитати ще раз

та кожному своє

а ось цей вірш, знаю напевно, не раз перечитували і навіть співали у дуже практичних романтичних цілях

Василь Карп'юк "Неймовірно ліричний вірш про черешню"

Холодний вітер обірвав із черешні цвіт
І вона знітилась мов обскубане янголятко
Дайте бодай простирадло щоб втаїти наготу моїх віт
Накрийте смолянку марлевою латкою

P . S .
Чи варто говорити для того аби не мовчати
Не вказуючи розділових знаків але з потрібною інтонацією
Стрибати із гілки на гілку у сорочці картатій
Демонструючи гарну спортивну підготовку і грацію

Довкола уст помада черешневого соку
І кілька ягід мов кілька сердець у нагрудній кишені
Зірваних безперечно для коханої втомленої од тоску
Що простягає свої зголоднілі жмені

Але тут відбувається цілком непередбачувана оказія
Ламається суха галузка і падаю лишень для того аби не літати
Черешні розтовкуються і по сорочці розмазуються
Тоді як кохана намагаючись мене врятувати

Облизує сік розстібає сорочку і мене облизує
Я звичайно відповідаю неабиякою взаємністю
І не передбачаючи аніякого ризику
Масую її перса із вдаваною чемністю

Проте як на зло трапляється ще один інцидент
З’являється господар черешні і городу на котрому вона розміщена
Голосно лається вимахує вилами і каже що я б**ський поет
Потолочив йому траву хоча це і не найгірше

Бо більше за усе йому шкода черешень
З яких планувалось наварити смачних компотів
А ми позривали їх своїми клешнями
Для того щоб з’їсти а потім вивільнити кісточки через а**льний отвір

І ми з коханою замазані мовби кров’ю соком
Намагаємось втекти якомога далі
У нестримний біг переходять обережні кроки
І губляться у високих травах сандалі.

і я пишуправда і вірші, а верлібри - рима мене сковує часом.

Розбиваємось об землю краплями,
Піднімаємось туманом осені…
Твоє тіло стане марлями
З терпким, холодним оцтом.
Сходи за сходами, рівні за рівнями,
Повітря нам так не вистачає…
Десь у небі ми станем вільними,
Як двійко народжених чайок.
Ти впадеш листям, я впаду росою,
Нажаль, ми вже далеко не люди.
Але я тут залишуся з тобою,
Ніхто не знав, що все так буде.
Напівіснуючі маленькі створіння,
Напіввільні, напівзалежні.
Ще не пустили ніде коріння,
Ще ніде не припали лежнем.
Мовчать, боятися й існувати –
це наша доля після довгої смерті.
Дозволь ще раз мені поцілувати
Твоє зоображення у конверті…

Мрійливе

хочу відчувати тебе.
руками.пальцями.щоками.губами.
відчувати твоє тепло і давати своє.
цілуватись по-дитячому.в кутик губ.
при поглчді соромязливо відводити очі.
як вперше.
тримати твою руку і гріти її червоними долоньками.
ділити одну мандаринку на двох.
розповідати байки і боятися поруху.
як діти.
хочу любити тебе щиро.
просто так. ні за що.за те, що ти є.
радіти кожному промінчику сонця.
кожній крапельці дощу.бо вони були з нами.
хочу просто мовчати з тобою.
вдихати твій запах.покласти голову на плече.
і не рахувати часу. не дотримуватись принципів.
просто любити.

Солодке

Ми сидимо на даху, звісивши ноги в безодню.
Дні тягнуться як нуга з карамеллю, солодкі і приторні,
З шматочками горіхів і шоколаду, зі смаком чорносливу.
Я би могла викинути чорнослив, бо я його не люблю,
Але він занадто приївся у моєму житті.

Ти годуєш мене драже, кольоровими і шоколадними,
Як твої слова, обіцянки, такі ж штучні, як мої енендемс
Я тебе годую цукерками, щоб ти знав, як я смакую,
Коли ти мене п’єш у спраглий полудень…

Ти гладиш моє волосся, стараючись витягнути шматочки
Солодкої рожевої вати, яка там заплуталась.
Мені боляче і смішно, але ми самі винні, бо не варто було
Так надовго впадати в дошкільний вік

Ми їмо шоколад. Він такий чорний, як наш карієс,
Як наслідок взаємного канібалізму і залежності
Від солодкого, від одне одного, від зустрічей
Випадкових і не дуже, від взаємного годування цукерками…

«може досить їсти щось солодке? З мене досить...»
карамельним голосом мені співаєш в моє цукрове вухо.
Але ні… якби ти не був солодким, карамельним і цукровим,
Чим би я перебивала твої ненависні мені цигарки?…