Ніч огортає мою темну душу,
Шепоче стиха, що я вмерти мушу.

та що той шепіт? ніч -така невільна...

а я з крилом, - світканку й дня царівна!

я ніч цілую....

місяцем й зірками цю темряву, цю мряку заклинаю!

Я день огортаю, і світло крізь сльози мої пропускає
проміння частинку, частинку життя, і знов поглинає
темрява та.
Ох, зникла б вона, пропала б та тінь,
плило би страждання кудись, і вся біль
пішла б із життя, як та чорная хмара,
і душа би моя, уже не страждала...

бо що ті страждання - слова і прощання.

життя їх закреслить, утопить в мовчанні.

і зтишаться болі, осушаться очі -

зорею засяють між синьої ночі!...

Навіщо страждати? Хіба ж це проблеми?
Вкривають життя наше тільки дилеми,
що важко і гірко нам їх розвязати.
Безсилі ви люди. Лишилось страждати.

Це повідомлення відредагував Йа_ЯбЛуЧкО_XD: 19.2.2009, 19:40

А що то таке оте ваше «страждання»?
Коли серце б’ється і палко пече?..
а в горлі застрягли вино і горлання?
Часом наша кров від нудьги так тече!....
Ковтайте слова – і запийте їх чаєм,
Квітковим. А краще іще – з чебрецю.
Пройдіться невиталим снігом і гаєм,
І витріть вже лінь, що тече по лицю.

навіщо ковтати як можна сказати,
думок стільки в голові, що й не проказати.
слова - це наче життя!
чим більше мовчатимеш,
тим швидше вмиратимеш.
тому потрібно завжди говорити,
щоб жити, жити і жити!!!

А що таке жити? усі стереотипи
будуть безглузде і дивне буття.
Ніхто алгоритми не може змінити
і правила ті, що складають життя.

Чому ж? адже правила – ще не закони).А значить живемо ми ними – на фарт.
І дії , що чинимо їх не законно
караються долею . це вже не жарт….

ті жарти так боляче друть мою душу,
як ніж, навіть гірше, як голка тонка.

всели в неї нитку, і виший там хрестик...
і біль твій зітре Чиясь Добра рука.




 

 

Чиясь добра рука вже лишила там шрами,
І так - що аж місця нема,
Остання нитка між нами
Порвалась, і шансів нема...