Ночь никогда не уйдёт.Темно надворі і от...
Утро…когда ты начнёшься?Вітер, розвієш волосся?
Ставни…трещат и скрипят!Голосом милих дівчат...
Тише биения сердца.От мертвого сна не согреться....
Дикий стеклянный мой взгляд…Емоцій гіркий водопад..
Стрелки часов все назад…Вертаєш і йдеш по слідах
Нет ничего впереди,Рідне все позаді...
Не вижу, не слышу я вас.Пропав хтось у профіль й анфас
Нет света сияющих глаз..Вимкнуто струми із фаз
Лишь мертвая пыль 4ерных страз..Так заворожує нас
Мимо нас падают звезды,лункі долітають акорди
Грусть улетает к Луне...Свет сияет извне
Рассыпались по ветру слезы,По небу іскрилися грози
Где моя прежняя жизнь?Та ранкова, теплая, вата.
Пожалуйста, не отвернись.А разом пройди, помирись
Я преданно жду..Жду шагов.По теплій бруківці міста...
В котрому ніде сісти..Чи просто лягти-залишитись....
Не вільно, навіть, втомитись.Різко лягти, тепло лежати
І мусить хтось навіки замовчати.Нет больше в мире этом снов,
Что вынесут с собою вновь...
Не встать, заснув, пытаться вспомнить всё...
И, не сумев, уйти...Вернуться вновь потом...
Вернувшись, підійти обняти.Те що на серці розказать
Ожить, и сердцем засту4ать.Все разом вспомнить, никогда не отпускать....
Оставить грусть. Забыть страх.
Мы снова дети... в наших все руках...
Забудем ми ,про біль і прах
Батьків ж ми ,не забудем, і будем буде будем
Робити будем, здатні обирати
Кохати будем ..а деколи літати
Хоч крил нема, та вміння є до сну
І в сні політ, а потім наяву
А жити будемо в лісу, уявні крила
Всі свої розправим....
И жизнь, которая до нас была
Мы позади уж навсегда оставим...
Нет боли, правда?Страха тоже нет...
Я вижу слезы...Слезы радостного сна...
И прорывающийся сквозь счастье черный бред....
Не дам пройти ему - и вновь буду одна...
Но темноты не вижу...Вижу лес...
И нас - в сияньи белом, солнца дети...
И мир, застывший в ожидании чудес...
И снова нас, единых в этом свете.
І світлом тим ,самі сіяєм,
БО щастя ми самі собі змалюєм
Дорогу ж ми до нього знаєм..
Її ж бо прокладали МИ!
И снова луч, прорвавшийся из тьмы...
Побачиш його в дзеркалі лиш ти!
Бо це є ти! і в цьому ти красива!
И снова...Незабытые мечты...
И снова реки на краю разлива....
Багато слів, а посмішка - вже ДИВО!
І мрії всі, здійсняться завдяки тобі
Тобі й мені, бо разом ми щасливі,
І в цьому світі, ми лиш ми, такі собі самі....
Одні, кохані і журні.....
Ми лиш вода і світло...
А я вода, а світло ж ти,
Я лину в світлі, бо світиш мені ти
А життя даєм обоє...ти світлом тихим і дзвінким...а я простим
Туманом і росою
Куди ж без нас цей дивний дикий світ, оце кохання
Почуття....воно ж без нас ніщо...і ми без нього теж..
Тож хіба не чудове вийшло коло ?
И нет вокруг уж ничего такого,
Что жизнь заставит прерывать опять...
И свет...Так ярок, снова ты глаза закрыл..
И снова стало тихо, сонно, мило...
И снова нитей солнца бел акрил...
А мы...Мы те, что грусть необратимо позабыли....
Ми йдем, ми тут!у лісі спокою і влади
Ти сонце моє, я твоя вода...
Ти пєш мене я твої промені ковтаю...
А світло це ще й хвилі, і хвилі то вода! то я ...
Та хвилі то ще місяць...та хвилі на землі -яка біда
Бо місяць третій...і земля!а третій зайвий...не для нас,
Нема його у нас! та й не біда... ми тут ...нас двоє, й край усьому,
І всі наступні то лише життя....Життя, те дано не навіки, і не нами.
Та ми воді і світло...ми кохання і журба..
Журба котру забули...
І настали часи, не ті....не ті що досих пір....до тих пір поки ту журба була.
Котрої вже нема .....і сонні води,що є я...чекають доторку твого...
Того сумного збоку з маскою такого..
Насправді він не той...не той що здалось комусь ...він добрий тихи наче звір
Ти ж мене любиш ? так!? скажи! лиш тихо! І сама повір!
Без маски я лиш твій! а ти моя!
А для всіх інших маски....нехай творять
Хай творять швидкплинність й зміни ті ...що бачать в наших масках, О сліпі!
И тихо пробежит по венам темная река...
По венах і у серці плаває моє, все моє й твоє добре, і погане...
І те таке, і те зухвало так кохане
И я лишь на секунду отвернусь
Чтоб осознать, что было, до конца...
И, повернувшись, не увижу вдруг тебя...
На скалах шепот - свет померк...Темно!
И ночь пришла опять, туманом ветреным хрипя...
Заснуть бы!..Вновь проснуться...Не дано...
Вернуться в миг назад...
Увы...Потеряно всё странно...
И снова стекленеющий мой взгляд...
И снова осень...Снова безотрадно...
Та всі скали не вічні, вічного нема, лиш ти така...
Бо ти є світло моє...і бродиш, ти через віки і кормиш всіх
Коханою собою.... Я ж бо вгодований коханням був,
Й кохав я щиро ніжно палко...та побоявсь я бути тут
Бо думав я що ти!, та й неназавжди будеш, що зїсть тебе весь світ чудний
Бо ти ж даєш у світ все те що світло!, й ніби вірш...що лине палко по усіх
Світах сузірях і кометах...
Та роздумів секундних ясних точних,
На все хватило,і я знов ніби я, я зрозумів що я без тебе то не я...
А ти без мене можеш бути..
І ти те знаєш . можеш мене вбити...не вбиваєш
А тільки пристрасно і палко ти кохаєш..
А я ж бо знаю, раз у тік, та зрозумів вернувся...ти пустила в дім!
І я вже без страху на тебе дивлюсь,
Бо знаю точно я є тільки, твій як ти моя...
Остання.... й назавжди моя...як небо і земля що є...
Що є невічні та одвічно палко, ніжно, швидко, любі....
Так само я і ти...я завжди буду,
Так і ти зі мною, та чи то пак ,то я з тобою!?

Це повідомлення відредагував Антін Кравс: 25.1.2009, 22:33

якоюсь однією мовою написати не міг? :-)

Ха!) ні не міг) бо то не я один писав!) то писалось мною, і однією дівчинкою))

ВзаГальному +4, але от обсях неосилив

Важкувато читати, бо:
а) довге;
б) двома мовами написано.

Якби це вслух читалося двома особами, то було б класно!

дякую) визріла думка зробити аудіо))) але їхати в росію..))) хіба по нету)

інтернет))а ше можна й і під музику)

ага в стиле: кристианский альтернатип паган ганстер дєс кор с элиментами этно!