 Безпрецедентна природна катастрофа внаслідок сильних опадів та підняття рівня води в ріках, в епіцентрі якої опинилася Івано-Франківщина в останні дні липня, змусила багатьох людей по-новому відчути і оцінити такі загальнолюдські поняття як допомога, доброта, підтримка у скрутну хвилину.
Адже коли звичне розмірене життя руйнується буквально на очах, коли нажите роками майно зникає під водою чи пливе за бурхливою течією, коли приходить біда, якій не можеш нічим зарадити, то залишається одне – чекати допомоги і молитися Богу, щоб вона не забарилася... У складі зведеної групи МНС, яка ліквідовувала наслідки повені і допомагала мешканцям постраждалих районів Прикарпаття, були і працівники річкового координаційного аварійно-рятувального центру м.Івано-Франківська державної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби на водних об’єктах України. Їх підняли в половині першої ночі 25 липня, і вже на світанку вони були у селі Корнич Коломийського району. Побачене вразило навіть досвідчених рятувальників – село буквально плавало у воді, дахи будинків темніли з води наче величезні гриби, дерева і електричні стовпи, також, здавалося, росли з каламутної глибини, і можна було тільки здогадуватися, скільки всього різного ховається під її бурхливою поверхнею: людські городи і присадиби, пасовиська і трав’яні луки, дороги і стежки... Люди були розгублені і налякані: надто швидко прибувала вода, надто багато біди і збитків несла вона з собою, а так хотілося вберегти хоч частину майна. Як згадує начальник річкового координаційного аварійно-рятувального центру Микола Михайлович Галько, незважаючи на біду, більшість мешканців не хотіла покидати рідних осель, сподіваючись, що ця повінь ненадовго, що через декілька годин вода спаде. І доводилося переконувати і вмовляти, адже серед постраждалих були діти і люди похилого віку, хворі і немічні. А вода у Корничі стояла два дні... Загалом семеро працівників цього аварійно-рятувального центру зі своїм спец- спорядженням та технікою – машиною, трейлером та трьома човнами – за період з 25 по 30 липня без сну та відпочинку зробили колосальну роботу у дев’ятьох селах Снятинського, Тисменицького та Галицького району та в двох райцентрах – Тисмениці та Галичі – ними врятовано та вивезено у безпечні місця 138 людей, надано медичну допомогу чотирьом постраждалим особам, вивезено двох померлих для поховання, розвезено продукти та питну воду у 96 дворів. Сам Микола Михайлович називає цю повінь надзвичайною і страшною: жовті бурхливі води змивали все на своєму шляху, несли за собою будинки, худобу, дерева, працювати доводилося у неймовірно складних умовах: течія могла легко збити з ніг, не було відомо ні глибини цих бурхливих потоків, ні їх підводних перешкод. Його словам можна вірити – колишній морський офіцер, випускник Військово-морської академії, капітан 1 рангу, який віддав морю 32 роки свого життя, каже, що з морем порівнювати цю повінь немає сенсу – все було страшніше і непередбачуваніше.
Ці всі шість днів були як війна, як боротьба за виживання, за врятовані людські життя. Микола Михайлович згадує випадок у селі Запруття Снятинського району, коли довелося одночасно евакуювати семеро людей. Шестеро з них, рятуючись від великої води, сиділи на даху ангару колишньої ферми, сьома – дівчинка – неподалік на дереві. Отож, після того, як їх всіх посадили у човен, виявилося, що потужність мотора не розрахована на таку кількість пасажирів, адже з чотирма рятувальниками їх було одинадцять. Човен почало зносити у бік Прута, у самий вир. Довелося негайно шукати вихід: кинули якір, а тим часом один з рятувальників ступив у бурхливу воду і з допомогою шнура, який він прив’язував до найближчої опори, вони так і рухалися від одного стовпа до іншого – шлях до суходолу відстанню три кілометри долали 4 години. Інший випадок трапився у селищі Тисмениці – під час евакуації людей човен наскочив на перешкоду у вигляді гострого паркана, який був затоплений водою, в результаті чого одна секція човна втратила повітря. І знову рятувальнику довелося лізти у воду, глибина якої сягала до півтора метра і тягти човен буквально на собі. Таких історій Микола Михайлович може розповісти багато, і за кожною з них – людська доля і людський характер, який по-новому розкривається у таких незвичайних і складних обставинах...
Незвичайно гарячими були ці дні і для прикарпатських гірських рятувальників, які ще раз підтвердили свою універсальність. У ці жахливі липневі дні їх можна було бачити у багатьох селах Івано-Франківщини. Загалом ними врятовано та вивезено у безпечні місця 208 людей, серед них 82 дітей, вивезено двох померлих для поховання, розвезено продукти та питну воду у 531 двір. Працювати їм доводилося у екстремальних умовах. Неймовірно швидка течія, яка зносила на своєму шляху залізобетонні мости і легко «надкушувала» своїми хвилями, наче печиво, асфальтовані дороги, відступала перед вправними і вмілими рухами рятувальників, котрі на легких катамаранах, віртуозно маневруючи серед розбурханої стихії, добиралися до затоплених будинків, знімаючи мешканців з дахів власних будинків – саме так їм довелося в п’ятницю вранці 25 липня рятувати людей у селі Сливки Рожнятівського району, яке затопили свавільні і бурхливі води Лімниці. Разом з людьми вивозили і тварин – незмінних і незамінних супутників життя селян. Найпроблемніше, як зізнається Олександр Костюк – начальник Івано-Франківського гірського пошуково-рятувального пункту, відбувалася евакуація маленьких дітей. Навіть присутність найріднішої та найдорожчої людини у світі – мами, її заспокійливі обійми та лагідний голос не могли вгамувати дитячий страх перед водяною навалою природи. Непросто було і зі старшими людьми, котрі, опинившись у зоні лиха, не хотіли покидати рідних домівок, у котрих прожили все життя. Але перед загрозою затоплення і вони згоджувалися на евакуацію, звичайно, з умовою, обов’язково повернутися додому після того, я к спаде повінь. Гірські рятувальники рятували людей, незважаючи на небезпеку, а вона підстерігала на кожному кроці. Бурхлива течія, котра ховала у своїх глибинах невидимі і підступні перешкоди – гострі штахети затоплених парканів та огорож, уламки зруйнованих будівель, відчахнуті гілки дерев. А то й бурхливі води, котрі будь-якої миті буквально могли стати смертельно небезпечними – від затопленої, але ще не відімкненої від електропостачання – трансформаторної станції...За останні дні Прикарпаття зітхнуло з полегкістю: синоптики обіцяють ясну і сонячну погоду, рівень води у ріках спадає, люди намагаються повертатися до звичного нормального життя. Але для прикарпатських рятувальників відпочинку та спокою не існує. Стихія продемонструвала свій непередбачуваний і невблаганний характер, протиставити якій можна тільки постійну готовність до дій за призначенням та злагоджені, чіткі і професійні дії у випадку виникнення надзвичайної ситуації.
Центр пропаганди ГУ МНС України
в Івано-Франківській області
|
