 У випадку будь-якої стихії найважливішим для працівників МНС є порятунок людського життя. За час ліквідації стихійного лиха на Івано-Франківщині рятувальниками із затоплених районів було евакуйовано понад тисячу двісті осіб.
З-поміж тих, кому МНСники подарували другий шанс на життя, була і сім’я
Володимири Шабан з Петрилова Тлумацького району. Повінь для Петрилова – не дивина. Усі чотири кутки села майже щороку опиняються під водою. Місцеві жителі кажуть: так швидко зібрати речі та винести їх на стрих, ховаючи від води, не вміє, мабуть, ніхто. Та масштаби цьогорічної липневої повені вразили навіть їх: такого великого потопу тут не пам’ятають навіть довгожителі. Вода почала прибувати миттєво. У хаті Шабанів під час повені завжди тільки дрімали – повноцінному сну заважали страх перед стихією та наростаючий шум Дністра. Тому навіть миттєво прибуваюча вночі вода не застала хазяїв зненацька. Миттю зметикувавши, що й до чого, господар помчав виводити корівку Няню зі стайні, а його дружина тим часом заходилася пакувати сякий-такий харч на дорогу. Чоловік разом з Нянею вирушили до безпечного кутка села, де вода не доходила навіть за найбільших повеней. Діти бігали подвір’ям, лапаючи курей та виносячи їх на стрих, а у хаті жалібно мекала козаАся, яку також рятували від стихії. Вода все прибувала і скоро будинок, оточений з усіх сторін каламутними хвилями, нагадував справжнісінький Ноїв ковчег. Хлопчикам спочатку уся ця метушня серед ночі здавалася просто веселою грою, а вже під ранок принишкли і вони. А тим часом Дністер підступав усе ближче до порогу оселі......Ті години у водяному полоні здавалися пані Володимирі та її хлопчикам нескінченними. Заспокоювало тільки одне: дочка Шабанів із Коломиї уже зателефонувала до рятувальників. Двічі кружляв гелікоптер МНС над перетвореною у острівець хатою. На жаль, спробу порятувати оточених водою людей повітряним шляхом бійцям МНС невдавалося: над дахом будинку шуміли верховіття клену та горіха, тому опуститися гелікоптер не мав як. Був тільки один спосіб врятувати людей: переправити їх по мотузці через водяний потік на ПТС, або як називають машину місцеві жителі „амфібію”, та вивезти у безпечне місце. Геннадій Розвадовський, начальник аварійно-рятувальної частини АРЗ СП Головного управління МНС в Івано-Франківській області, згадує, що працювати доводилося в складних умовах: сильний дощ, вітер, глибина води в деяких місцях сягала іноді 3-х метрів. Ті тривожні хвилини як крізь сон пригадує і пані Володимира: до її залитого брудною водою ганку підплив човен, на якому було декілька чоловіків в одностроях МНС. Сильна течія кидала човен із боку в бік, тому й на ньому евакуювати сім’ю на бронетранспортер, що був неподалік, виявилося неможливо. Тоді МНСники використали останній шанс – у рятувальних жилетах переправили жінку та двох дітей на борт ПТСа по навісній мотузці, міцно закріпленій на одвірку оселі. Коли пані Володимира та діти
опинилися у теплій кабіні бойової машини, вони не йняли віри тому, що найгірше уже позаду. Налякані діти одразу ж поснули, притулившись до жінки, а пані Володимира ж у цей час тихо молилася за своїх рятівників. А бронетранспортер між тим усе плив та плив затопленою вулицею від хати до хати, несучи надію на порятунок
інших людей...Тієї страхітливої доби загін рятувальників під керівництвом
Геннадія Розвадовського,
начальника аварійно-рятувальної частини АРЗ СП Головного управління МНС в Івано-Франківській області, евакуював із затоплених помешкань та врятував життя більше тридцяти людей.
   
Сім’я Шабанів повернулася до покинутої домівки лише через чотири дні. Сьогодні господарі, як і більшість односельчан, впорядковують свої обійстя, повертаються до нормального життя.
Звичайні будні настали і для мешканців одного із найбільш постраждалих від повені населених пунктів – Верховини. Розбурханий Прут, каламутний гребінь якого піднявся до критичної межі, залиті городи та розмиті шляхи – такими у ті дні було колишнє Жаб’є. Проте кожної хвилини жителі цього загубленого у горах містечка знали: разом із ними – місцеві рятувальники, котрі пліч-о-пліч стояли на сторожі життя та спокою верховинців. Стихія стихла, та ніколи не згасне вдячність у серцях тих, хто завдяки самовідданій праці бійців МНС врятувався. А що не передаш словами, вилилось на папері...
|
