 Обираючи назву для цього матеріалу, я вагалася між «географією слова» і «республікою словесності»… Кожне з них своєрідно відображало б те, що 15-19 вересня 2010 року без зайвого пафосу називалося XVII-м Міжнародним форумом видавців у Львові. Від гучної «республіки словесності» у цьому заході був хіба що маніфест масштабної культурної події – події слова у всіх його проявах.
А от від географії було таки більше: звісно, імена, видавництва та їхні стенди, магічний ландшафт давнього міста-господаря, що скликало паломників з усіх куточків світу у свої численні куточки, де насправді у невизначений час давно поселився дух літери… тільки от зараз хтось промовляв, нашіптував, викрикував, наспівував її уголос…
Мабуть, зайве й згадувати, що Львівський Форум уже давно тримає пальму першості серед подібних культурних заходів в Україні. Певна річ, організатори визнають, що вітчизняному ярмарку ще бракує розмаху іноземних аналогів, однак похвалитися є чим.
Квінтесенцією усіляких географій, безсумнівно, є мапа, яка цьогоріч на «галицькій дефіляді» виявилась напрочуд масштабною: натовпи гостей «розважали» літературними читаннями і «частували» новими книжками на стендах видавництв письменники з Грузії, Польщі, Чехії, Угорщини, Австрії, Іспанії (Каталонія), Швеції, Литви, Росії, Німеччини, Великобританії і, звісно, України. Столицею «республіки словесноті» традиційно став Палац Потоцьких, повитий мереживом вуличок та площ, на яких відбувалися презентації книг, літературні, часом доволі несподівані, читання-тандеми, вечори-бенефіси, довколалітературні дискусії, чат-конференції, круглі столи, поетичні інсценізації, кіноекранізації та багато іншого перфомансу у щонайрізноманітніших театрах і кнайпах міста. Відчайдушним апгрейдерам усіляких літературних тусовок доводилось нелегко, адже одночасно у рамках форуму відбувалося відразу кілька подій – так що ритм і траєкторія їхнього руху, напевне, були шаленими та украй невизначеними.
Проте, якщо спробувати розставити світлові акценти у перспективі загалом дуже строкатої картини заходу, то тут ніяк не обійтися без класифікації. Перш за все, окрім літературного фестивалю, що заслуговує найбільшого акценту, та бізнес-форуму, котрі уже кілька років поспіль входять до програми книжкового ярмарку, нині додався ще й Західноукраїнський Бібліотечний Форум, який зібрав представників бібліотечних спілок та асоціацій Угорщини, України та Польщі, порушивши найбільш важливі проблеми роботи бібліотек та архівів. А на бізнесовій частині форуму, «зірками» якої стали директор консалтингової компанії Oliver Wyman Адріан Сливоцький з США та співвласник російського консорціуму «Альфа-групп» Міхаіл Фрідман, обговорювали шляхи подолання кризи у книговидавничій галузі та розробку ефективних маркетингових стратегій.
П’ятому ж міжнародному літературному Львівському фестивалю не бракувало імен. Творчим здобутком та своєю унікальною харизмою з відвідувачами поділилося чимало письменників з більш ніж 18-ти країн світу. І найприємніше те, що дегустувати слова можна було у їх первозданному вигляді: поезія і проза польською, чеською, грузинською, німецькою… Певна річ паралельно зачитувався переклад, однак, як висловилася каталонська поетеса Нурія Мартінес, аби розуміти поезію, необов’язково знати мову, якою вона написана, бо в основі вірша лежить фундаментальна фонетика, яку вхоплюєш інтуїтивно – у самому перфомансі читання. До речі, саме до труднощів перекладу «фундаментальностей» відсилає одна з книжок-лауреатів форуму «Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей» видавництва «Дух і літера». У когорті кращих літературних новинок форуму відзначено книгу «Соломія Крушельницька. Міста і слава» Галини Тихобаєвої та Ірини Криворучки (гран-прі), Іван Малкович. «Все поруч», Володимир Івасюк «Музичні твори», «Україна на стародавніх картах», Григорій Сковорода Повна академічна збірка творів, «Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937–1938 рр», «Особые папки» Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944–1948 рр», Енциклопедія Львова. Том 3, «Рух опору в Україні: 1960–1990» та інші. Серед письменників цьогоріч найкращим визнано автора історичного роману про Холодний Яр Василя Шкляра (роман «Чорний ворон»). Серед книгарень відзначено книгарню «Є», а найкращим видавництвом став «Клуб Сімейного Дозвілля».
Місто Івано-Франківськ на форумі представляло видавництво «Тіповіт», на стенді якого відбувалася презентація психологічної літературно-художньої серії «Інша проза» та автограф сесії авторів Степана Процюка (романи «Тотем», «Жертвопринесення», есеїстка «Канатоходці») та Романа Черковського (інтерв’ю з автором дивитися тут).
Справжній ажіотаж спричинили зірки форуму: польські автори бестселерів «Самотність у мережі» Януш Вішнєвський та отець Саверій Кноц, котрий представив увазі читачів книгу «Секс, якого не знаєте». Серед українських літературних суперстар, традиційно Оксана Забужко з новим романом «Музей покинутих секретів» та Юрій Андрухович зі збіркою есеїв «Моя остання територія». А відкриттям конкурсу «Коронація слова» цього року став роман «Століття Якова» Володимира Лиса.
Якщо намагатися висловити колорит форуму видавців, то тут важко сказати напевне – надто багато стилістично неоднорідного у його візуальному та емоційному колажі. Єдине, що не піддається сумніву – це ІНТЕНСИВНІСТЬ, якої щиро хочеться побажати українській культурі (не раз на рік, а повсякчас), культурі, відкритій до діалогу, модерній та експериментальній… культурі, яка уміє і хоче читати!
Інтерв'ю з Романом Черковським
Психологізм. Іронія. Читабельність
— Що ви думаєте про Львівський форум? Чи має він якісь специфічні риси відмінності від решти подібних регіональних чи столичних подій? Чим є для вас цьогорічний форум?
— Хоча б раз на рік складається враження, що українці читають, звісно, ілюзорне, але все ж. Це чудова нагода зустріти старих друзів, познайомитись з новими, розширити географію своїх читачів.
Львівський форум – центральний книжковий форум. Цього року він дещо зменшився за масштабами. Може, це й оманливе враження… Якщо ж ні, то це результат кризи. Як завше, багато письменників, читачів. Щоправда, цьогорічний гість заходу польський письменник Януш Вішнєвський висловився про Львів як про польське місто – це ганьба і чергове українське самоприниження. Хоч, звісно, така позиція розрахована на дешеву PR-кампанію, передусім російських видавництв, які друкують його твори.
— На подібних книжкових форумах добре видно комерційну складову літератури. Тут часто пропонують бестселери. Певна річ, це частина PR-кампанії, яка, виходячи з логіки заходу, розгортається довкола книжки. Однак, що думаєте про бестселер? Чи завжди добрий продаж ознака низького смаку? Які ризики вбачаєте у книжковому піарі?
Люди витрачають час письменників на те, щоб вони розважати публіку, читачі – на те, що читатимуть твори, які за інших обставин ніколи б не купили. Але, зрештою, це не найгірший спосіб витрачання часу. Бестселлер – не завжди примітив. Уся классика є бестселером. Я б теж хотів, аби мої твори стали такими бестселерами, які б пройшли крізь час. Слава мені як автору не потрібна, натомість, я прагну слави для своїх книг. Книгу читають, отже, вона славетна.
Форум – прекрасна нагода відчути дух літературного угруповання. Як Ви ставитесь до авторських тусовок?
Тусовки у вигляді пиятик для мене вже в минулому. Зараз мені цікавий інший рівень спілкування: обмін ідеями, креативом, який би реально, а не в хмільних хлоп’ячих фантазіях, сприяв розвитку української сучасної літератури. Письменник для мене – це автор, а не шоумен, хоча в наших реаліях сам часом змушений грати відповідну роль, замість того, щоб писати «нового Гамлета» (сміється).
— Як ставитесь до різних модерних форм побутування літератури?
Будь-які новації, що пожвавлюють інтерес читача до книжки, заохочую, але вважаю, що електронна книжка ніколи не замінить присутності, тілесної присутності книжки.
— Який фенотип вашого читача?
Книжковий форум – це унікальна нагода бачити обличчя своїх читачів. Мені найприємніше «робити» своїми читачами гарних жінок у віці 18-50 років (сміється). Тому що, на жаль, в Україні емансипація ще не сягнула таких розмахів, щоб саме жінка брала на себе відповідальність утримувати сім’ю. Ця роль ще відведена чоловікам. Їм ніколи читати, і я це їм пробачаю.
— Про що ви пишете? Як би ви охарактеризували свій стиль письма?
Мені цікава людина, її внутрішній світ, цікаво дивитися на світ очима своїх персонажів, наскільки це можливо. Тому у збірці оповідань «Ігри мізантропа», яку я представляю на цьогорічному форумі, навколишній світ показано очима блудяги, кримінальника, молодої жінки, підлітка, навіть собаки. Звісно, всюди на денці тих очей, завжди присутній автор.
Мабуть, найкоротшим означенням мого стилю буде «психологізм, іронія, читабельність».
|
