 У кожного міста є таємниці. Цікаво, що ховає наш маленький таун у своїх нутрощах як у прямому значенні, так і в переносному? Гаразд, почнімо з більш фізичного, чи то пак матеріального.
Можливо, не всі здогадуються, що кожного ранку/дня/вечора, йдучи «стометрівкою» , ми не просто здійснюємо рух, і під ногами не бруківка, а серце минулого. Декілька метрів вглиб і можна потрапити в геть інший світ.
На перетині вулиць Незалежності і Шашкевича існує тунель, чи то,
вірніше сказати, прохід, залишений Кимсь для Когось, адже ніяких функцій
не виконує, окрім як невербального магнетизму. В чому його суть? У так
званих «колах», плеснувши в долоні, можна вчути доволі
цікавий звук. Для цього не потрібен абсолютний слух, а лиш бажання і
трохи витрати енергії. Проте можу запевнити, що ніякого негативу не
відчуєте, навпаки – посмішка гарантована! Особливість полягає не тільки
в наявності вищезгаданих підземельних доріг (вони є не лиш під «стометрівкою»), а й у характерній забудові, що притаманна, мабуть,
не одному з міст, та все ж. До прикладу згадаю місто Лева, де
центральні вулиці розташовані таким чином, щоб перетин відбувався під
прямим кутом. Робилось це для того, щоб весь пил, сміття
північні/південні, західні/східні вітри могли без перешкод змітати,
тим самим зменшити ризик захворювань, що полюбляли великі міста (сміттєзвалищ як таких тоді ще не було, весь непотріб викидався у не
відведених для цього місцях, де міг лежати доволі довгий час,
перетворюючись на розплідники бактерій та вірусів). На щастя,
часи середньовіччя минули і нам залишились згадки (загадки?), котрі
доволі вдало скомпонувались із неодобою. Наше ж місто колись називали «маленьким Парижем» через охайність. Думаю, велику роль тут
відіграла людська свідомість, бо що ж тоді нам заважає тепер бути «чистішими»? Але не про це мова. Повернімось до забудови.
Станіславів у минулому був не таким, як його бачимо тепер, що не є
дивним. Багатоповерхівок не було. Найвищою спорудою вважалась і була
Ратуша. Навколо неї гуртувались одноповерхові будівлі, що з часом
добудовувались і перетворювались на дво- і триповерхові. Лиш згодом «мода» на вищі будинки почала диктувати умови. Власне, саме вони
тепер дають можливість більш уважно придивитись до історичних
моментів, котрі мають під собою цікаве і нерозгадане підґрунтя. Доволі
захоплюючою є книга Василя Бабія «Д’Артаньян у Станиславові». Роман
являє собою художню історію міста, котра відкриває ряд творів, в яких
через художні образи постає історія давнього Франківська. Мабуть,
неочікувано для багатьох буде дізнатись, що вокзал, де зараз чи не
найбільший рух, мав зовсім інше призначення. Там влаштовувались «вечірки», якщо, звісно, це можна так окреслити. Туди ніхто не біг за
квитками, ніхто не проводжав близьких людей у дорогу , не губив валізи
і не сперечався з водіями. Туди можна було потрапити тільки у вечірніх
платтях та фраках, придбаних не за малі гроші для того, щоб показати
свій статус, перехилити келих дорогого вина у вишуканому товаристві і ,
звичайно, потанцювати. Коли б була можливість зробити «розтин» місту,
оперуючи тільки часом, то виникло б багато суперечностей між тим, що
вже встигли довідатись і тим, що побачили б насправді. Межа між минулим
і майбутнім хитка, я би сказала, що її майже немає, є сьогодні, де ми
мусимо підлаштовуватись під анахронізми, створюючи щось своє.
Тепер розглянемо нематеріальні втіхи, переваги та недоліки. За своєю
природою Івано-Франківськ є тихим містечком зі своїми привидами в шафі.
Тут неможливо пройтись центром, не зустрівши з десяток знайомих. Декому це до вподоби, тому й залишають рідні обійстя мегаполісів і
переїжджають на наші терени. Проте не всі задоволені, інколи хочеться
побути на самоті, просто прогулятись вулицями, не даючи відповіді
випадковим перехожим на запитання: «Котра година?», а через надмірну
компактність цього зробити не вдається. Ну, хіба ви не дружелюбні, не
маєте друзів, з якими можна поплескати в долоні у згаданих «колах» чи
просто побалакати на «стоматі», в котрійсь із кав’ярень і тому
подібне. Загалом атмосфера густа й в’язка, багата на індивідуалістичні
вкраплення і богемні тусівки. Скільки відомих письменників, музикантів,
художників народилось тут... Ех... Не буду вдаватись у деталі, бо можна й
не вибратись з мозкових підвалин. Краще самому побачити та
пересвідчитись. Тому — велкам! :)
|
