|
Автор: Віра Палюга.
|
12.08.2011 р. |
 Протягом різних періодів існування наше місто мало різні планування, різні назви, різних князів. Кожен період відіграв свою важливу роль для формування сучасного Івано-Франківська. Нижче ми розповімо вам саме про період «міста-фортеці», період, коли наше місто було захистом для своїх жителів, можливістю розвиватись і жити у добробуті. Мова йтиме про Станіславівську фортецю.
Спорудження твердині за проектом Франсуа Корассіні з Авіньйону (Франція) почалось у 1661 році і тривало всього 5 місяців. Закінчення будівництва, як і заснування Івано-Франківська, припадає на 1662 рік. Фортеця мала форму правильного шестикутника із шириною сторони 400 метрів. На вістрях шестикутника розташувались бастіони — зовнішні п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати флангуючий мушкетний обстріл вздовж стін.
Поперечний розріз стін складав земляний вал завширшки 20-30 метрів, зміцнений зовні дубовими колодами. Завдяки цьому фортеця легко могла давати відсіч ворогам і навіть витримувати тривалі облоги, коли у цьому була потреба.
 Протягом 10 років велися роботи над зміцненням Станіславівської фортеці, її вдосконалювали, обладнували новинками тогочасної фортифікаційної науки. На території фортеці збудували також перший цивільний будинок-палац Андрія Потоцького (палац у реконструйованому вигляді зберігся до наших днів). Обриси фортеці було змінено і добудовано ще два «кути». Так з’явились теперішні вали по вул. Валовій (на початку 20 ст12іття, як і у Львові, їх іменували Гетьманськими). А саме місто з мурами набуло унікальної форми. За даними істориків, це єдина відома у світі восьмикутна фортеця.
 Окрім хорошої оборони і фортечних мурів висотою 10 метрів, до міста неможливо було потрапити також через те, що фортецю оперізували земляні вали, а за ними тяглися рови, що заповнювалися водою зі ставка на території сучасного парку імені Шевченка. Тож у місто можна було потрапити тільки перейшовши мости, тобто через північну, або Галицьку браму (звану також Львівською), або через Тисменицьку браму. Окрім них, була ще й мала хвіртка біля вірменської церкви, яку називали Вірменською або Заболотівською. Ці брами, вмуровані у вали, вгорі були забезпечені вежами, на яких вдень і вночі вартувала міська сторожа. Таким чином, Станіславів, як і інші польські міста, з його добре укріпленою фортецею вважався воротами до всього Покуття.
 Після приєднання Галичини до Австрійської імперії у 1772 році Станиславівська фортеця втратила своє оборонне значення. Імператорським указом від 1804 року було знесено мури, засипано фортечні рови, а вали розбирали до 1870 року. По засипаних ровах пролягли вулиці, з каменю і цегли мурів викладено 4 площі, 24 вулиці та побудовано житлові будинки.
 До нашого часу збереглася тільки частина оборонного цегляного муру на розі вулиць Новгородської та Бельведерської. Зараз триває реставрація цієї частини і ведеться багато розмов про те, що ж там планують збудувати. Одні люди говорять, що там має бути маленька площа, інші — фонтан, хтось каже, що там буде галерея Галицької Брами. Попри відсутність достовірної інформації, особисто я сподіваюсь, що жителі нашого міста пам’ятатимуть про те, що на їхній рідній землі колись розташовувалась могутня Станіславівська фортеця.
|
