|
 Цей професійний музикант, обдарований телеведучий і продюсер відомий насамперед гуртом «Нічлава». Також його знають як ведучого «Хочу і буду» на каналі «1+1», як діда Андрона з «Молочних братів» на М1. Сьогодні він успішно продюсує декілька проектів на телеканалах «Сіті» і «Кіно», зокрема, конкурс телеведучих «STAR Сіті». Про телебачення, діда Андрона та українську музику — бесіда «ТК» з Андрієм Підлужним.
— Андрію, розкажи про свій старсітівський проект…
— «STAR Сіті» — це величезний конкурс телеведучих, який триває вже більше півроку. Проект доволі простий. Умовно кажучи, це ті ж самі «7 нот», тільки подані дуже просто і, що головне, цікаво. Кожен охочий віком від 15 до 55 років має можливість спробувати себе в якості телеведучого. Для цього нічого не потрібно — просто заповнити і відправити анкету, а потім, залежно від виступу в ефірі, отримати певну кількість інтернет-голосів від глядачів.
Коли я був у Тернополі, такої можливості потрапити на телебачення не було. Тому я роблю цю програму, аби люди відчули, чи їм і справді потрібне телебачення. Є ще один специфічний момент — взаємодія людини з відеокамерою. Бо буває таке, що на вулиці людина дуже весела, а коли стане перед камерою, так одразу «накладає в штани».
Учасники нашого конкурсу тиждень перебувають у шкурі телеведучих, а потім, коли вони залишають проект, їхньою роботою пишаються рідні та друзі. Думаю, для цього варто прожити 7 днів, причому не платячи ніяких грошей.
Є багато різних шкіл телеведучих, у яких незрозуміло чого вчать. Тож якщо порівняти їхніх учасників і моїх, старсітівських, байдуже, яких саме, навіть найгірших, — у будь-якому випадку мої виглядають краще за тих. І це тому, що ми даємо учасникам можливість повірити в себе і зрозуміти, що насправді працювати перед камерою не страшно. Перед програмою я розповідаю їм смішні історії з досвіду діда Андрона, а вони починають забувати про страх і, виходячи в ефір, намагаються закохати в себе не двох-трьох людей, а весь світ.
— Це ваш власний формат чи адаптація зарубіжного досвіду?
— Ідея формату «STAR-Cіті» належить виключно мені та телеканалу «Сіті», а в здійсненні, уточненні та реалізації проекту брали та беруть участь працівники телеканалу.
— На сайті каналу керівники проекту «STAR Сіті» закликають глядачів надсилати новаторські та бізнес-ідеї. Чи надходять подібні пропозиції?
— Кожен із учасників залежно від можливостей і бажання перемогти відкриває в собі «новаторський» потенціал. Наприклад: «Якщо ти хочеш отримати найсвіжішу інформацію про кастинги, зйомки та високооплачувану роботу! Надсилай повідомлення на номер 4444, з позначкою “STAR 7”» і т.д.
— Наскільки дорогий проект «STAR Сіті», які кошти у нього вкладені?
— Він є дуже дорогим, у першу чергу для мене. Я в ньому 7 днів на тиждень! Не маю звички публічно обговорювати питання коштів, рівно як і вішати на балконі сателітарну антену, яка є сигналом для злодіїв…
— А як розподіляються кошти від інтерактивну? Хто займається підрахунком голосів за конкурсантів?
— Відповідь на ці питання з величезним задоволенням вам дасть наш інтерактивний партнер, а саме ЗАТ «Український мобільний зв’язок».
— На сайті проекту є попередження: у випадку спроби збільшити кількість голосів неофіційним шляхом учасники будуть зняті з конкурсу. Це запобіжний захід чи такі випадки справді були?
— Звичайно, в нашій країні не було прецедентів, коли би залишили відкриті двері в автомобілі і хтось часом не сів. Так і в нашому голосуванні — ми були змушені вжити запобіжних заходів, бо охочих зайти у відчинені двері було достатньо.
— Які завдання стоять перед молодими старсітівськими ведучими? У чому найбільша проблема конкурсантів?
— На першому етапі конкурсу особливі завдання як такі відсутні. Найголовнішим завданням є адаптація і знайомство зі студією. Мінімум настанов і прохання максимально розкрити себе, позбувшись комплексу меншовартості. Адже учасниками конкурсу є люди різного віку та соціального статусу. Проблемою номер один є природній страх, але це тільки спочатку.
— Чи помітні вже бодай перші наслідки конкурсу?
— У першу чергу це стосується кількості охочих взяти участь у конкурсі, потім важливим є момент, що участь серед учасників не тільки кияни — є люди з Коломиї, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Харкова… А я, як ніхто інший, знаю, що відбувається у провінції і як молодь може там себе «реалізовувати». Тому для більшості це шанс, навіть не отримавши перемогу в конкурсі, вирватися із сірих і безперспективних міст. Зате повертаючись, вони потрапляють у коло уваги місцевих телеканалів.
— Із переможцем буде підписано контракт на ведення музичної програми. Її формат уже визначено чи цим займатиметься переможець проекту?
— Переможець отримує піврічний контракт на ведення музичної програми, проект уже готовий і чекає на свого ведучого. Новорічна ніч все розставить па своїх місцях!
— Ти згадав про «смішні історії з досвіду діда Андрона». Розкажи про свою роботу в інших телепроектах. Де тобі найбільше сподобалося?
— Перший проект з’явився у 1994 році. Разом із Кузьмою (Андрій Кузьменко. — «ТК») ми вели рубрику «Муза» у молодіжній програмі «Бомба». Після того я пішов працювати на канал М1. Уже тоді пересікався із Сашком Положинським, котрий був ведучим програми «Рускіє ґоркі». Після нього я вів нову програму, яка називалася «Новиє рускіє ґоркі». Це хіт-парад із вигаданим персонажем дідом Андроном, тобто мною. Потім цей же дід Андрон почав вести програму Guten Morgen, яка виходила також на М1. Потім була невеличка пауза, і я знявся в одній із цікавих програм, яка, на жаль, не вийшла в ефір. Це SPY Reality Show на каналі ICTV. Умовно кажучи, це був проект, у якому я підводив до низки цікавих подій. Далі був інший проект, який називався «Хочу і буду» — на «1+1». Це був неймовірно важкий проект, навіть у контексті відбору до нього — було близько двохсот претендентів. Контингент на відборі зібрався непростий, і перед нами стояло завдання за десять хвилин придумати історію, адаптовану під конкурсантів, що сиділи в студії. Після «Хочу і буду» я знову повернувся на телеканал М1 у програму «Молочні брати». Цьому проекту аналогів не було, це можуть підтвердити люди, які бачили, що ми собі дозволяли в студії, і що це було справді прикольно. Але на той час я вже працював продюсером на телеканалах «Сіті» і «Кіно» в Києві, цю посаду я й до сьогодні з успіхом займаю.
— До речі, чому ти вирішив займатися продюсуванням? Чи не плануєш знову вести якусь програму?
— Вирішив займатися продюсуванням, бо посада головного двірника мене менше приваблювала… А якщо серйозно — це одна з небагатьох можливостей, які дає життя: спробувати вдихнути життя в ідеї, не спрямовані проти людей! Як у музиці, так і в телебаченні. Я зараз відчуваю особливе піднесення, яке може трансформуватися в повернення, радше навіть поєднання музики і телеведення. Чому б і ні, мені лише 33 роки.
— А тебе на парила борода діда Андрона?
— Та парила вона мене. Для прикладу, коли ми вели Guten Morgen у Ялті, то там вранці було 20 градусів тепла і вище. А в мене була і борода, і перука, що не менш важливо. То коли скидав перуку і розчісувався, в кулаці залишався жмут волосся. Чесно кажучи, думав, що скоро полисію. А через те, що кожного дня був ефір, мова діда Андрона поступово перейшла у життя, я навіть у сім’ї почав так спілкуватися. В принципі, було дуже страшно.>
Розкажу прикол, який стався тоді в Ялті. Ми орендували поверх для телеканалу і я, знаючи, що приїде Аврам Руссо, закинув бороду за шию і читав інформацію про нього. Продюсер співака, що був неподалік, сказав мені: «Ей, парнишка, принеси мне Hennesy в номер». На що я відповів, щоби чуваки пішли собі з бачка посьорбали. Мене то дуже заділо і вже в ефірі я сказав до Аврама:
– Пане Гаврам.
– Я не Гаврам, а Аврам, – обурено відповів він.
– От я і кажу, пане Гаврам, – продовжив я, – ви от знаєте кілька мов, а української ще не знаєте.
– Нет, я еще не успел, – знизав плечима співак.
– То нащо будете наймати вчителів мови, я вас зараз навчу і то буде дешевше. Повторюйте за мною. Слава!
– Слава…
– Україні!
– Україні…
– Героям слава!
Аврам за мною все повторив, а продюсер, що посилав мене по Hennesy, розчервонівся як буряк. Таким чином, завдяки діду Адрону я зумів надавати трохи по рогах нашим друзям. А по-інакшому їх ж не навчиш. Звичайно, потім був дзвінок на роботу і таке інше.
— У дитинстві, звичайно, ти мріяв працювати на телебаченні…
— Так, у мене була мрія. Ще у Тернополі моїм знайомим був такий артист, музикант Анатолій Крохмальний, який грав у групі «Канікули», а зараз веде програму «Гал-кліп» на місцевому телебаченні. От він у свої зіркові часи сказав мені геніальну річ, мовляв, якщо будеш жити за принципом «хочу, можу і буду», то у тебе все вийде. Я прийшов додому і нашкрябав ці слова на стіні. Три слова, які фактично дали можливість для поштовху. Я щодня дивився на стелю і рухався вперед.
— Скажи, а що ти плануєш надалі? Є в думках якась «ідеальна» для тебе робота?
— Мені ця робота страшенно подобається, і люди, з якими я працюю, дають мені можливість реалізовувати мої ідеї. Це прекрасні і розумні жінки — Ірина Карпова та Ольга Рудніченко. Якби не вони – можливо, продовжував би себе шукати…
Насправді проектів та ідей дуже багато. Взагалі страшенно сумую за музикою, а після спільної роботи з Сашком Положинськи і зовсім захотів відновити себе у музиці. З приводу «Сіті»: я планую запустити «STAR Cіті — 2» і «STAR Сіті — 3» та декілька нових проектів. А з приводу вдалості тих чи інших телевізійних проектів можу, для прикладу, навести роботу свого кума Ігора Пелиха. Він якраз працює в Києві і як ведучий, і як шоумен, і як продюсер. Є така приказка – показав, де кріль обідав. От він це і здійснив.
— Скільки годин на день працюєш?
— Робочий день починається о 10-й годині. Але враховуючи те, що живу на іншому кінці Києва, доводиться ще більше години їхати на канал. Іноді буває, що залишаюся на роботі на ніч і працюю аж до ранку. Таке трапляється, коли на «STAR Сіті» надходить значний обсяг інформації, який треба обробити. А це анкети, підрахунок голосів, розміщення інформації на сайті та ін. На тривалість робочого дня я особливо не звертаю уваги. Працюю доти, доки хочеться.
— А який відсоток, по-твоєму, повинна складати україномовна музика на музичних каналах?
— Думаю, для початку має бути 98%. Я це вже неодноразово повторював. Візьмемо, наприклад, Францію. Якщо ввімкнути будь-який їхніх музичний телеканал, вони яскраво показують, що французи сьогодні на голову вище всіх решта. А чому це відбулось? У них був відповідний наказ на державному рівні, де навіть такі метри музики, як Стінг, Джордж Майкл та інші мусили звільнити нішу для французьких виконавців. Звичайно, на першому етапі це було смішно, бо виникла каша з гарних і поганих пісень, але потім все стало так, як і має бути. Бо завдяки такій музичний асиміляції у Франції народилася плеяда неймовірних музикантів. А в нас такого немає і, що найсмішніше, ніколи такого не буде.
Найбільшим розчаруванням є те, що після Помаранчевої революції не змінилися творчі складові нашої держави. Приміром, кліп із Положинським на пісню «Не кажучи нікому» став тимчасовим явищем. Він з’явився, усі поговорили про нього — і забули. Щодо радіостанцій, то вони на 90% не приймають українські пісні. Тут повна анархія і порядку ніколи не буде, бо їхні керівники зацікавлені зовсім в іншому.
— Як ти оцінюєш появу нових нішевих музичних каналів, таких як «MTV Україна» та BizTV?
— Поява цих каналів має бути цікава в першу чергу вітчизняним музикантам, які вже втомилися від телевізійної блокади. Я все ж очікую появи ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНОГО!
А взагалі я прихильник і патріот всього, що має марку «українське», тому вірю і думаю, що скоро ми зможемо посперечатись із грандами телеіндустрії не тільки кількістю каналів, але і якістю! Мені здається, вже час…
Павло Ухач, www.telekritika.ua
|
