 Про ситуацію в івано-франківському FM-радіопросторі в інтерв'ю «Галицькому Кореспонденту» цікаво розповів музичний редактор муніципальної радіостанції «Вежа» (107.00 FM) Ростислав Войтичук. Про становлення ери радіомовлення в місті і сучасні причини того, чому міські станції слабо конкурують з київськими мережевими ФМ-проектами — читайте нижче.
Ера ФМ-радіомовлення в Івано-Франківську розпочалась у 1995 році. Минуло 14 років — і зараз на місцевому ринку вже дванадцять ФМ-станцій. Старт виявився досить вдалим. У місті було тільки дві станції, одна з яких стала культовою одразу – через неповторне власне обличчя. Мова про «Західний полюс». «Бойчук радіо» було своєрідним аналогом програми «На щастя, на долю», через що теж мало свій сталий відсоток фанатів. Тоді ще не йшла мова про формати, про рекламний ринок – вистачало і тим, і тим. Згодом почали заходити київські мережеві станції, побудовані за кальками західних технологій, що означало повну уніфікованість. Ринок брав своє.
В 1999 році в Івано-Франківську нарешті з’явилось перше муніципальне радіо – «Вежа», яка претендувала на титул «радіо твого міста». Чи вдалося? Що взагалі діється у міському ФМ-ефірі? На запитання «ГК» відповідає музичний редактор «Вежі» Ростиславом Войтичуком.
– Як би ти оцінив стан ФМ-ринку в Івано-Франківську?
Ситуація безрадісна. Справа в тому, що ситуація на ФМ-ринку безрадісна взагалі в країні. Очевидно, це пов’язано з системною кризою в державі. Ну, і Франківськ, як місто периферійне, споживає виключно київський шлягер. Причому сам Франківськ, на жаль, не в змозі конкурувати з київськими мережевими станціями.
– Чому не може конкурувати, адже, здавалось би, місцеві станції мали б слухати більше?
Про конкуренцію чи якісь інші ринкові показники об’єктивно говорити важко, тому що в нас не проводяться соцдослідження. Ніхто у Франківську не аналізує ні рейтинги радіостанцій, ні більш тонкі характеристики споживання. Але суб’єктивно видно переваги у рейтингу киян. Нагадаю, що з 12-ти ФМ-ліцензій чисто місцеві лише 3. Тобто споживачу шлягера, розважальної і масової культури є з чого вибрати, а три місцеві станції можемо чути досить рідко. Місцеві станції мали б слухати більше? Логічно. Але так поки що не є. Радіо — це такий же бізнес, як і все інше, наприклад, виробництво горілки. Тут так само потрібно дотримуватись технологій, потрібні інвестиції, ефективний менеджмент. Хай пробачать мені шанувальники мистецтва і мас-медіа за порівняння з горілчаним виробництвом, але ми вже не раз стаємо свідками того, що люди вибирають високотехнологічні радіостанції проти місцевих. А от горілку місцеву, на відміну від радіо, споживають добре, тому що там, власне, налагоджений правильний процес виробництва.
– А як щодо власного і неповторного обличчя станції? Може, якраз і проблема в тому, що місцеві ФМ-ки намагаються калькувати технології, які їм недоступні?
Непросте питання. Власне і неповторне обличчя станції – дуже важливий момент. Я би сказав, часто критичний. Але лише самобутністю важко боротись з технологіями. Принаймні це залежить від тієї культурної сфери, де себе хоче проявити радіостанція. Тут важливою є політика і стратегія станції. Якщо спростити, то можна сказати так – коли радіо працює в сильному конкурентному полі, воно приречене на пошук і інвестицій, і технологій. Коли радіо працює у, наприклад, більш вузькому сегменті чи не так заповненому, то воно може дозволити собі велику долю самобутності і часто при цьому виграє.
– Чому, на твою думку, на західних станціях ведучі — дорослі люди, а у нас переважно недосвідчена молодь, яка займається тільки оголошенням пісень — і все? Може, в цій уніфікованості є проблема?
Це проблема швидше усієї держави, а не радіо. Така ситуація у багатьох розважальних галузях, і в медіа зокрема. Справа в тім, що розважальна індустрія і мас-медіа у нас є вторинними бізнесами. Вони розвиваються повільніше за інші. Шкода, але така природа розвитку суспільства. Наша держава на такому ступені розвитку. Дорослі і розумні люди мають більш серйозні заробітки в інших галузях.
– Грошей ніколи достатньо не буває. Де вихід?
Я би заперечив. Так казати звикли ліниві радянські чиновники. Вони вигадали байку про те, що грошей ніколи не вистачає, і продовжують ґаздувати за своїми принципами. Суть у тому, що гроші насправді є абстракція, папірці, умовність. Вони лише для того, щоб спростити товарообмін. Не вистачає доброї організації роботи. Не вистачає умінь і знань. Добру річ можна зробити без великих грошей. Великі гроші потрібні лише для певних видів діяльності. Наприклад, щоб полетіти в космос. А для того, щоб зробити сопілку, потрібні лише знання і вміння. Важливо знати, чим тобі потрібно займатись. Так само і з радіо. Якщо ви хочете верзти в ефірі веселі дурниці впереміш з солодкою дешевою попсою, то шукайте багато грошей. В Києві це добре навчились робити.
– Ти собі заперечуєш. Якщо твоя теза вірна, то тоді сам Бог велів бути «Вежі» успішною і унікальною.
«Вежа» ще не доросла до розмови про конкурентність і технологічність, а самобутньою і оригінальною поки що бути не може в цій ситуації. «Вежа» має свій шлях, по ньому йде. Причому, як мені здається, шлях вірний і цікавий, просто йдемо ми ним дуже повільно. Виною всьому, певно, є та форма власності, в якій вона знаходиться. Точніше, той спосіб управління, який підказувала форма власності. Коли фірму фінансують, багатьом людям працювати вже не дуже хочеться. Розумієш?.. Це дуже розслабляє. Але, здається, ситуація змінюється. Я маю таке сподівання.
– У багатьох слухачів виникає питання: чому таке засилля російської попси на радіо, в тому числі і місцевих? Адже таким чином не відкриваючи двері для місцевих виконавців, ви не даєте їм дорогу до слухача, а отже, розвиватись?
Такого засилля немає, здається, лише на двох станціях – власне на «Вежі» і на новій для міста хвилі – «Радіо фор ю». Причому «Вежа» пішла далі, ми намагаємось співпрацювати з франківськими студіями звукозапису і вигрібаєм у них новий ефірний матеріал. Так стараємось допомогти тим виконавцям, які принаймні знайшли гроші на якісний звукозапис і навчились робити щось цікаве. Але власне франківських радіо надто мало, щоб вважати це повноцінною культурою і якось там оцінювати. Скрізь править бал так званий сучасний київський шлягер, коріння якого в Москві.
– Наскільки на вас тисне засновник, тобто місцева рада, у виборі редакційної і музичної політики?
Із засновником у нас своєрідні стосунки. І я би не сказав, що погані. Не сказав би, що взагалі відчуваю якийсь тиск чи навіть натяк на це. А рекомендації можуть стосуватись лише новинної політики, висвітлення діяльності роботи ради і її фракцій. Це така сфера, де без цього не обійтись. Так влаштований світ політики, що там постійно щось лобіюють, а вплив на музичну політику ми відчуваємо лише зі сторони Нацради, і це стосується виключно одного питання - відсотку української музики в ефірі. Тут нам насправді нелегко, тому що відсоток української естрадної і популярної музики у світі взагалі не на нашу користь.
Влад Требуня, «Галицький Кореспондент».
|
