 Дорогий Cтаніславе! У попередньому листі Ви просили написати про враження від нашої зустрічі. Скажу одразу — Ви мене вразили. Бути і поляком, і австрійцем, і німцем, та при цьому зберегти гордий і непереможний дух українця зможе не кожен. Ваш життєпис вражає до глибин душі: ви були і вільним, і захопленим, і знищеним, і посталим із руїн, проливалась кров, розстрілювали людей, але Ви, Станіславе, не здалися і витримали ці сумні моменти Вашого 347-річного життя.
Незважаючи на поважний вік, Ви напрочуд гарно виглядаєте. Я можу з упевненістю сказати, що Станіслав Франківський є справжнім галицьким паном — гудзики каналізаційних люків, сорочка доріг та бруківки, жилетка із зелені та костюм із будинків роблять Вас найгалантнішим з усіх галичан та прикарпатців.
Сотні дівчат у Вас безнадійно закохані, але їм не зрівнятись із Вашою коханою дівчиною — Ратушею. Ця струнка панна із золотим куполом, що височіє над містом, затьмарює всіх красунь, бо вона, безумовно, — королева міста. І часом мені, звичайній прикарпатській панні, так хочеться стати для Вас тією Ратушею, тією королевою, що затьмарить Вас, але для Вас кращої од неї не існує. Ви би могли обрати іншу, але ж вони не такі, як Ваша кохана: Катедра — занадто стара, Блакитна Церква — занадто бідна, Синагога — має сумну долю, а Філармонія — занадто горда і норовлива... Та й у Вашому оточенні так багато самотніх чоловіків — Палац Потоцьких, Білий Дім, Художній Музей, Драмтеатр, але вони не затьмарять Вас, Станіславе, бо Ви довершеніший, розумніший, гарніший — майже ідеальний.
Люблю дивитись у Ваші очі: вони бувають світло-блакитними, а бувають і сірими, як Ваше небо. У них стільки мудрості і жалю, стільки закоханості й довершеності, що я не можу відірвати погляду й дивлюся, дивлюся, дивлюся... Безмежно люблю Вас слухати — той шепіт листя, звуки музики і голоси людей змушують моє тіло завмирати і слухати, вмираючи від насолоди. Запах Ваших парфумів наскільки багатогранний, що жоден парфумер світу не зможе повторити його: тут змішались краплі вод двох Бистриць, запах хвойних лісів Карпат, запахи людей, пилу, машин, квітів — і щодня Ви пахнете зовсім по-іншому.
Я би могла кохати іншого чоловіка, але жоден не буде настільки ідеальним і довершеним, як Ви. Ви такий близький і водночас недосяжний, такий молодий і водночас старий, такий кремезний і водночас невеликий, такий обожнюваний і такий ненависний... Я люблю Вас, Станіславе! Я люблю Вас, місто Франкове!
З любов’ю, Ваша Лідія.
|
