Погляд назад (частина 1). Радянський Івано-Франківськ 1987. |
|
|
|
Автор: Majesty.
|
09.05.2009 р. |
 Не так давно жили ми всі в соціалістичній республіці; люди мали або хотіли мати протилежні від нинішніх переконання. Погано це чи добре, сказати важко. Це була наша історія, історія наших батьків. Відбувалась підміна понять так, що важко було відрізнити правду од фальші. Не оминула ця участь Івано-Франківська. З любовного творіння розважливих вельмож та бургомістрів поступово місто перетворилось на сірувату залізобетонну перлину Прикарпаття. Не те, щоб все було погано — просто про цей період розвитку міста не люблять згадувати, лиш зрідка ностальгуючи. Ми підготували підбірку листівок та описів «совкового» періоду. Так колись писали і так більшість сприймала Івано-Франківськ.
У межиріччі двох Бистриць — Надвірнянської і Солотвинської — там, де їх прохолодні і прозорі струмені трохи вгамовуються після стрімкого бігу з гір, закладено було більш як три століття тому це місто. Доля не пестила Станіслав (так раніше називався Івано-Франківськ). Як і багато інших населених пунктів Прикарпаття, він пережив і утиск панської Польщі, і безсоромне господарювання буржуазної Австро-Угорщини. Але віра місцевого пролетаріату в світле майбутнє не згасала ні на хвилину, ще яскравіше спалахувала в періоди його організованих виступів проти гнобителів. Омріяна трудівниками свобода прийшла до них у вересні 1939 року, коли західноукраїнські землі возз'єдналися з Україною в єдиній Радянській державі. Відзначивши цю подію багатолюдною маніфестацією на площі, яка носить сьогодні горде ім'я Перемоги, робітники та інтелігенція міста активно включилися в трудовий ритм країни. Однак їх плани Порушив віроломний напад на СРСР фашистської Німеччини. Знову приступити до мирного будівничого життя городяни змогли через довгих три роки — після 27 липня 1944 року, коли частини 1-го Українського фронту знов підняли Червоний прапор над Станіславом.
Не зароста народна стежина до дорогих серцю людей місць, пов'язаних з героїчним подвигом, здійсненим мужніми синами Батьківщини біля стін міста у суворі дні і ночі Великої Вітчизняної війни. І влітку, і взимку пломеніють квіти на мармурових плитах Меморіалу на честь воїнів Радянської Армії, де горить Вічний вогонь, біля підніжжя пам'ятного знаку на честь радянських танкістів, біля обеліска, присвяченого 25-річчю визволення Івано-Франківська від гітлерівських окупантів, біля меморіальних дощок і стел.
Івано-Франківськ... Таке ім'я місто одержало 1962 року на ознаменування 300-річчя від Дня заснування. Цим була відзначена особлива роль великого українського письменника і революціонера-демократа Івана Яковича Франка в його історії. Він часто бував тут, виступав з читанням своїх творів. Тут же написав ряд поезій.
Іванофранківці пишаються містом, де сива давнина знаходиться поруч з прикметами нової соціалістичної доби. Одним з визначних місць обласного центру є площа біля приміщення музично-драматичногб театру імені Івана Франка і готелю «Україна». На ній височить монумент засновника нашої держави Володимира Ілліча Леніна. Під шатами розлогих дерев парку культури і відпочинку імені Т. Г. Шевченка зведено пам'ятник великому Кобзареві, а на площі Адама Міцкевича стоїть пам'ятник цьому великому польському поету і діячу національно-визвольного руху. Яскраві віхи історії боротьби патріотів за щастя і волю — пам'ятники революціонерові і керівникові партизанського загону «Червона дванадцятка» С. Мельничуку, страченому білополяками 1922 року, секретарю обкому комсомолу І. Лещинцю, що загинув 1948 року від рук українських буржуазних націоналістів, чекістам і працівникам міліції, що полягли у боротьбі за утвердження Радянської влади в краї.
З кожним роком все гарнішим стає обласний центр Прикарпаття. Споруджуються нові адміністративні будинки, об'єкти соцкультпобуту, далеко за межі старого міста посунулися квартали житлових масивів. Реконструйовано або побудовано десятки промислових підприємств, серед яких провідними є «Геофізприлад» і арматурний заводи, «Автоливмаш», меблевий комбінат та інші. Великий загін спеціалістів щорічно виходить із стін трьох вищих учбових закладів Івано-Франківська — нафти і газу, педагогічного і медичного інститутів.
Івано-Франківськ — місто, яке вабить до себе своєрідною чарівністю і тільки йому притаманним колоритом. Тут можна ходити годинами, не знаючи втоми, знаходити непередавану красу і в старих вулицях, і в нових магістралях, і в тінистих скверах та парках, все більше і більше закохуючись в місто та його гостинних господарів.
В междуречье двух Быстриц — Надворнянской и Солотвинской — там, где их прохладные и прозрачные струи несколько успокаиваются после стремительного бега с гор, заложен был более трех веков назад этот город. Судьба не баловала Станислав (так раньше назывался Ивано-Франковск). Как многие другие населенные пункты Прикарпатья, он пережил и гнет панской Польши, и беззастенчивое хозяйничанье буржуазной Австро-Венгрии. Но вера местного пролетариата в светлое будущее не угасала ни на минуту, еще ярче вспыхивала в периоды его организованных выступлений против угнетателей. Взлелеянная е мечтах тружеников свобода пришла к ним в сентябре 1939 года, когда западноукраинские земли воссоединились с Украиной в едином Советском государстве. Отметив это событие многолюдной манифестацией на площади, которая носит сегодня гордое имя Победы, рабочие и интеллигенция города активно включились в трудовой ритм страны. Однако их планы нарушило вероломное нападение на СССР фашистской Германии. Вновь приступить к мирной созидательной жизни горожане смогли через долгих три года — после 27 июля 1944 года, когда части 1-го Украинского., фронта вновь подняли Красный флаг над Станиславом.
Не зарастает народная тропа к дорогим сердцу людей местам, связанным с героическим подвигом, свершенным мужественными сынами Родины у стен города в суровые дни и ночи Великой Отечественной войны. И летом, и зимой пламенеют цветы на мраморных плитах Мемориала в честь воинов Советской Армии, где горит Вечный огонь, у подножия памятного знака в честь советских танкистов, у обелиска, посвященного 25-летию освобождения Ивано-Франковска от гитлеровских оккупантов, у мемориальных досок и стел.
Ивано-Франковск... Такое имя город получил в 1962 году в ознаменование 300-летия со дня основания. Этим была отмечена особая роль, которую сыграл в его истории великий украинский писатель и революционер-демократ Иван Яковлевич Франко. Он часто бывал здесь, выступал с чтением своих произведений. Здесь же написал ряд стихотворений.
Иванофранковцы гордятся городом, где седая старина соседствует с приметами новой социалистической эпохи. Одним из достопримечательных мест областного центра является площадь около здания музыкально-драматического театра имени Ивана Франко и гостиницы «Украина». На ней высится монумент основателя нашего государства Владимира Ильича Ленина. Под кронами развесистых деревьев парка культуры и отдыха имени Т. Г. Шевченко воздвигнут памятник великому Кобзарю, а на площади Адама Мицкевича стоит памятник этому великому польскому поэту и деятелю национально-освободительного движения. Яркие вехи истории борьбы патриотов за счастье и волю — памятники революционеру и руководителю партизанского отряда «Червона дванадцятка» С. Мельничуку, казненному белополякам и в 1922 году, секретарю обкома комсомола И. Лещинцу, погибшему в 1948 году от рук украинских буржуазных националистов, чекистам и работникам милиции, павшим в борьбе за утверждение Советской власти в крае.
С каждым годом хорошеет областной центр Прикарпатья. Возводятся новые административные здания, объекты соцкультбыта, далеко за пределы старого города шагнули кварталы жилых массивов. Реконструированы или построены десятки промышленных предприятий, среди которых ведущими являются «Гео-физприбор» и арматурный заводы, «Автолитмаш», мебельный комбинат и другие. Большой отряд специалистов ежегодно выходит из стен трех высших учебных заведений Ивано-Франковска — нефти и газа, педагогического и медицинского институтов.
Ивано-Франковск — город, который влечет к себе своеобразной прелестью и только ему присущим колоритом. Здесь можно без устали ходить часами, находить непередаваемое очарование и в старых улицах, и в новых магистралях, и в тенистых скверах и парках, все более и более влюбляясь в город и его гостеприимных хозяев.
Усі фото В. Кримчака.
1. Вид на центр міста. Братська могила воїнів Радянської Армії. / Вид на центр города. Братская могила воинов Советской Армии.
2. Будинок художника. Вул. Радянська. / Дом художника. Ул. Советская.
3. Дом политпросвещения. Здание областного совета профсоюза работников химической промышленности. / Будинок політосвіти. Будинок обласної ради профспілки працівників хімічної промисловості.
4. Площа Перемоги. Поштамт. / Площадь Победы. Почтамт.
5. Пам'ятний знак на честь воїнів першої гвардійської танкової бригади. Набережна Стефаника. / Памятный знак в честь воинов первой гвардейской танковой бригады. Набережная Стефаника.
6. Готель «Україна». Салон «Чарівниця». / Гостиница «Украина». Салон «Чародейка».
7. Площа Визволення. У міському парку. / Площадь Освобождения. В городском парке.
8. Пам'ятник І. Я. Франкові. Український музично-драматичний театр ім. І. Я. Франка. / Памятник И. Я. Франко. Украинский музыкально-драматический театр им. И.Я.Франко.
9. Адмінбудинок. У музеї історії релігії та атеїзму. / Админздание. В музее истории религии и атеизма.
10. Технікум фізичної культури. Фабрика «Обліндтрикотаж». / Техникум физической культуры. Фабрика «Облиндтрикотаж».
11. Пам'ятник Адаму Міцкевичу. Кафе «Молочне». / Памятник Адаму Мицкевичу. Кафе «Молочное».
12. Дитяча лікарня. Мальовничий куточок міського парку. / Детская больница. Живописный уголок городского парка.
13. Аэропорт. Сквер на площади Мицкевича. / Аеропорт. Сквер на площі Міцкевича.
На обкладинці:
Залізничний вокзал, обласний краєзнавчий музей (1 стор.); / железнодорожный вокзал, областной краеведческий музей (1 стр.);
Институт нефти и газа, озеро в городском парке (4 стр.). / Інститут нафти і газу, озеро в міському парку (4 стор.).
|
|
|
