Погляд назад (частина 3). Радянський Івано-Франківськ 1982. |
|
|
|
Автор: Majesty.
|
14.05.2009 р. |
 Набори радянських листівок не відзначались оригінальністю пафосних описів міста та мальовничих окультурених місць. В кожному фото після затвердження кількома інстанціями прослідковувались умиротворені пейзажі, дивлячись на які, серце пересічного мешканця сповнювала гордість за своє таке радянське місто. Партійні лозунги, червоний колір та набір сірих бетонних коробок контрастували з історичними спадщинами попередньої влади та заклопотаними людьми, схожими на мурашок.
Ще в середині XVII сторіччя на древній українській землі у межиріччі Солотвинської і Надвірнянської Бистриць для захисту від набігів іноземних орд побудували місто-фортецю і назвали Станіславом.
Минав час. У місті виникли ремесла і торгівля, а наприкінці XIX століття почала розвиватись промисловість. Ріс і мужнів робітничий клас. 1892-го тут відбулася перша маївка, а 1905—1907 роки ознаменувалися мітингами та демонстраціями проти гнобителів. 1919-го партійна конференція, яка проходила у Станіславі в умовах суворої конспірації, проголосила створення Комуністичної партії Східної Галичини.
1 8 вересня 1939 р. населення краю урочисто зустрічало Червону Армію. Воїни-визволителі принесли трудящим довгождану свободу. Мирне, радісне життя, яке дала Радянська влада, перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини. «Новий порядок» окупанти встановлювали масовими розстрілами і знущаннями над людьми. Та місто не скорилось ненависним завойовникам. Боротьбою проти загарбників керував підпільний обком Компартії України. Активно діяла патріотична група, яка входила до складу антифашистської організації «Народна гвардія ім. І.Франка».
По війні знов відродився Станіслав. Під час святкування 1962 року 300-річного ювілею міста на честь великого Каменяра його назвали Івано-Франківськом. Нині це обласний центр з широко розвиненою машинобудівною, хімічною, приладобудівною, легкою, харчовою та іншими галузями промисловості. Вироби місцевих підприємств відправляються не тільки у різні куточки Радянського Союзу, але й у десятки зарубіжних країн. Здійснюється генеральний план забудови міста. Звичними стали на його вулицях 9- і 12-поверхові будинки. Висококваліфіковані кадри готують інститути нафти і газу, медичний, педагогічний, кілька технікумів. Привітно розчиняють двері перед публікою музично-драматичний театр ім. І. Я. Франка, обласна філармонія, ляльковий театр. Далеко за межами України відомий своїм мистецтвом Гуцульський ансамбль пісні і танцю. Експонати краєзнавчого музею розповідають про цю прекрасну землю, досягнення народного господарства, про культуру і побут, багатовікову історію, в літопису якої славні імена Олекси Довбуша, Івана Вагилевича, Івана Франка, Степана Мельничука, Ярослава Галана.
Сотні тисяч людей щороку приїздять до Івано-Франківська, щоб здійснити мандрівку легендарним і неповторним Прикарпаттям. Його жителі щиро кажуть усім: «Ласкаво просимо!»
Еще в середине XVII столетия на древней украинской земле в междуречье Солотвинской и Надворнянской Быстриц для защиты от набегов иноземных орд построили город-крепость и назвали его Станиславом.
Прошли годы. В городе появились ремесла и торговля, а в конце XIX столетия начала развиваться промышленность. Рос и мужал рабочий класс. В 1892 здесь состоялась первая маевка, а 1905—1907 годы ознаменовались митингами и демонстрациями против угнетателей. В 1919 партийная конференция, которая проходила в Станиславе в условиях строгой конспирации, провозгласила создание Коммунистической партии Восточной Галиции.
18 сентября 1939 г. население края торжественно встречало Красную Армию. Воины-освободители принесли трудящимся долгожданную свободу. Мирную, радостную жизнь, которую дала Советская власть, нарушило вероломное нападение гитлеровской Германии. «Новый порядок» оккупанты устанавливали массовыми расстрелами и издевательствами над людьми. Но город не покорился ненавистным завоевателям. Борьбой против захватчиков руководил подпольный обком Компартии Украины. Активно действовала патриотическая группа, входившая в состав антифашистской организации «Народная гвардия им. И.Франко».
После войны снова возродился Станислав. Во время празднования в 1962 году 300-летнего юбилея города в честь великого Каменяра его назвали Ивано-Франковском. Ныне это областной центр с широко развитой машиностроительной, химической, приборостроительной, легкой, пищевой и другими отраслями промышленности. Изделия местных предприятий отправляются не только в разные уголки Советского Союза, но и в десятки зарубежных стран. Осуществляется генеральный план застройки города. Обычными стали на его улицах 9- и 12-этажные дома. Высококвалифицированные кадры готовят институты нефти и газа, медицинский, педагогический, несколько техникумов. Приветливо открывают двери перед публикой музыкально-драматический театр им. И. Я. Франко, областная филармония, кукольный театр. Далеко за пределами Украины известен своим искусством Гуцульский ансамбль песни и танца. Экспонаты краеведческого музея рассказывают об этой прекрасной земле, достижениях народного хозяйства, о культуре и быте, многовековой истории, в летописи которой славные имена Олексы Довбуша, Ивана Вагилевича, Ивана Франко, Степана Мельничука, Ярослава Галана.
Сотни тысяч людей ежегодно приезжают в Ивано-Франковск, чтобы совершить путешествие по легендарному и неповторимому Прикарпатью. Его жители сердечно приглашают всех: «Милости просим!»
1. Інститут нафти та газу. Институт нефти и газа.
Цей корпус університету змін майже не зазнав, лише червона вивіска з назвою була замінена синьою. Помітно, що поміж бетонні плити на землі проростає травичка. Зрештою, не вискубувати ж її для фото.
2. Залізничний вокзал. Железнодорожный вокзал.
На вокзалі кидаються в очі душогубки-газенвагени автобуси ЛАЗ, добряче пошарпані і готові до відправки у віддалені села радянського Прикарпаття. Люки на дахах відкриті, бо інакше в теплу пору року всередині повітря в салоні сповнене букетом ароматів гуми, бензину, токсичного пластику та спітнілого гарячого тіла робочого класу. Біля ближчого автобуса навпроти дверей спостерігається скупчення пасажирів, причому помітно, що сидячі місця вже зайняті. Наступна фішка - надпис "СЛАВА КПРС" на козирку над головним входом в вокзал. ЛАЗи на задньому плані призначені для другорядних маршрутів десь кудись. Дальній жовтий автобус курсує через центр. В ньому автоматичне зчеплення, він спеціально спроектований для руху по місту. Тролейбусних ліній нема ще... Підсвідомо виникає запитання, скільки чекав фотограф щоб зробити знімок аж 3х автобусів на зупинці? Вони ж ходили раз в півгодини по розкладу. І то лише 1,1а,2,4,5,18.
3. Набережна Стефаника. Набережная Стефаника.
Будинки-коробки. Плоскі дахи постійно протікають, ще й зверху страшно той рубероїд так виглядає... А в цілому позитив, кубічний архітектурний ансамбль, і людям житло. Кошерненько так.
4. На розі вулиць Леніна та Радянської. На углу улиц Ленина и Советской.
На вікнах прямокутного будинку висять державні фіранки, як незмінний атрибут затишку. Дивлячись на фігуру робітника в фартуху, який схожий на сукню, на фоні червого неба аж не насмілюєшся проігнорувати лозунг, написаний дрібними буквами на рівні очей трудівника. Шедевральний слюсар показує руку, як в моряка Папая, типу покажу кузькіну мать і все решта. На передньому плані не в фокусі видно верхівки червоних квітів, атрибут комуністичної композиції. Надпис на будинку це вже класика. Хочеться підмітити відсутність руху на дорогах: лише три жигульки і автобус десь з Угорників. На шляху руху автобуса автентичний мотоцикл з коляскою. Позитив - відведена окрема полоса для маршрутного транспорту!
5. Будинок побуту та універмаг «Прикарпаття». Дом быта и универмаг «Прикарпатье».
Відверто скажу - красиво! Не тому, що на даху будинку теперішнього ТРК "Вежа" пише що типу слава звичним ідолам, не тому, що в центрі композиції клонований по багатьох містах універмаг. Немає стоянок! Квіти, клумби, деревця, чистенько так. Любо пройтись. Що і роблять тітоньки з закрученим бігудями волоссям.
6. Пам'ятник В. І. Леніну. Памятник В. И. Ленину.
Вождь. Погляд його спрямований в майбутнє. Вєгнай путьой ідьотє, тавагіщі.
7. Братська могила воїнів Радянської Армії. Братская могила воинов Советской Армии.
Вічний вогонь - то святе. Там і газ горів. І мати з дітьми так емоційно виглядає. Якраз до знимки дівчинка несе букет квітів під ноги пам'ятнику.
8. Краєзнавчий музей. Краеведческий музей.
Все чемно і культурно. Трішки збиває з пантелику, чому по краю фонтана (чи що то таке) бракує плит. На лавочках ніхто не сидить, за винятком бабульок в хустках. Та і загалом небагатолюдно.
9. Парк ім. Т. Г. Шевченка. Парк им. Т. Г. Шевченко.
Озерце заросло багновинням, мама демонструє підростаючому поколінню одинокого лебедя. Паралельно містку зверху натягнуті два проводи. Осінь, романтика.
10. Музей історії релігії та атеїзму. Музей истории религии и атеизма.
Цей музей по ідеї знаходився в приміщенні вірменської (голубої) церкви. Що за цікавинки можна побачити в цьому музеї, окрім назви, з фото не видно. Погруддя ідейних сподвижників, засклені стенди з портретами тих же сподвижників. На один з портретів з зацікавленим виглядом дивиться бабуся-вахтер цього закладу. Зменшені копії космічних апаратів як один з неадекватних свідчень фанатичної пропаганди науково-технічного прогресу СРСР. На задній стіні найцікавіше зображення. Щодо світлих точок, насмілюсь припустити, що це карта зоряного неба. Зображений супермен, який відшовхуючись ногами від планети Криптон штовхає ядро супутника, надаючи йому першої космічної швидкості.
11. Технікум фізкультури.Техникум физкультуры.
Схожий на ангар, по обидва боки від входу висять композиції, створені на честь XXVI з"їзду КПРС і просто для робочих людей - робітника, тракториста і доярки - аби люди знали! Юнак з сумкою, очевидно, прямує, щоб познайомитись з дівчатками. Вони просто пліткують і ще не зауважили його благородного прагнення.
На обкладинці:
памятник И. Я. Франко, вид на город / пам'ятник І. Я. Франкові, вид на місто (1 стор.); музыкально-драматический театр им. И. Я. Франко, на ул. Дзержинского / музично-драматичний театр ім. І. Я. Франка, на вул. Дзержинського (4 стор.).
|
|
|
