 Невід’ємною частиною екстремальних видів спорту є високий рівень потенційної небезпеки. Ці види діяльності часто включають швидкість, висоту, високі фізичні навантаження, високоспеціалізоване спорядження або видовищні трюки. Водночас за терміном «екстрім» криється як дорослий професійний спорт, так і молодіжні захоплення. Як в Івано-Франківську виглядає екстрім, з’ясовував кореспондент газети «Репортер».
Хто такі екстремали, і чого вони хочуть
Зграйка підлітків на велосипедах зненацька влетіла на автобусну зупинку, змусивши натовп сахнутися. Промчавши впритул до людей, велосипедисти рвонули через пішохідний перехід у бік драмтеатру. «Екс‑с‑стремали…», – недоброзичливо просичав навздогін компанії дядько поважного віку. «Голови собі знесуть, – додала літня жінка. – І куди тільки їхні батьки дивляться?».
Зазвичай батьки хлопців і дівчат, які займаються екстремальними видами спорту, підтримують своїх дітей. На відміну від офіційних структур, чиєю роботою є розвиток спорту в Івано-Франківську.
Ровери, ролики, скейти
Не тільки роверисти, але й фани роликів та скейт-дошок відносять себе до двіжу екстремалів. Рух цей сформувався у Європі та США за минулі 50 років. На початку 1990‑х «заразив» столиці Росії та України.
В Івано-Франківську екстрім-рух виник не так давно – сім-вісім років тому. Тоді, розповідають засновники «Клубу альтернативних видів спорту «Адреналіновий стиль», райдери Роман Ганжа і Наталія Найда, весела компанія велосипедистів каталася вулицями міста і розучувала різні трюки. Досвіду набиралися з культових кінофільмів. З часом кожен захопився якимось окремим стилем їзди: хтось перейшов на тріал, хтось – на даунхіл, дехто обрав лейк-джампінг.
Тут теж існує мода, пояснює Ганжа. Шість років тому було модно катати тріал. Це технічний вид маунтинбайкінгу (гірського велоспорту), що передбачає стрибки на різні височини. Райдери долають природні міські перешкоди – бордюри, лавки, сходи, парканці, чи стрибають на спеціально збудовані конструкції. Приблизно чотири роки тому франківські велосипедисти захопилися DH – даун-хілом. Спуск з горбів практикували на Вовчинецьких горах. А два роки тому в місті почалася «доба BMX» – на вулицях з’явилися хлопці на низьких роверах, чиї ризиковані виправи змусили затамувати подих і ровесників, і дорослих. Приблизно тоді ж ряди екстремалів поповнили ролери та скейтери.
Стиль
Усі разом екстремальні «катали» складають потужний молодіжний рух. «На нашому сайті зареєструвалися понад 300 райдерів, – говорить голова клубу «Адреналіновий стиль» Юрій Літвішко. – Це лише ті, що постійно займаються. А є й такі, що просто тусять, катають для себе. Складно достеменно порахувати, скільки саме молодих людей у Фран-ківську своєю участю підтримують екстремальні види спорту. Ну, не менше півтисячі…».
Цей молодіжний рух уже сфор-мував своєрідну міську культуру, яка виявляється в поведінці, одязі, музиці, сленгу – у відповідному стилі життя. «Просто супер відчувати, як тебе переповнюють емоції: гостре задоволення від швидкості, від того, що подолав страх і зробив щось таке нереальне, – розповідає про свої відчуття 17‑річний Андрій Павликівський, відомий франківському екстрім-загалу як Panda. – Суперові веселі «покатушки» з друзями, тусівки та змагання, на які ми їздимо в різні міста. BMX‑стиль є частиною мого життя і, думаю, це назавжди».
«Я почав займатися не через спортивний азарт, а тому, що мені сподобався стиль катання, – відзначає 21‑річний Віктор Дівнич, він же Алік, кандидат у майстри спорту, учасник команди «Адреналіновий стиль». – Для багатьох райдерів катання – це спосіб підтримувати форму, не пити й не курити, отримувати позитивні емоції, а також цікаво проводити з друзями свій вільний час».
І Panda, і Алік – відомі особистості не тільки у франківській, але й у всеукраїнській екстремальній тусівці. Хлопці виросли від любителів до спортсменів: професійно займаються велоспортом, уважаються кращими райдерами Франківська, привозять нагороди з Кубків і чемпіонатів України.
Безпека
А як же їхні голови? Адже екстремали постійно ризикують упасти, забитися, «поламатися». Все ще на слуху трагічний випадок, який стався з 19‑річним райдером із Калуша два роки тому біля франківського драмтеатру. Хлопець перестрибував клумбу, приземлився на заднє колесо, послизнувся на мармурі, упав навзнак і розбив голову. Він загинув…
Тоді постало питання про те, щоби всі райдери, незважаючи на вік і досвід, катали виключно в шоломах і «захисті» (захисні обладунки обов’язкові на змаганнях та під час показових виступів на фестивалях). Питання поставив усе той же клуб «Адреналіновий стиль», незмінний патрон екстремальної тусівки у Франківську, засновник і організатор фестивалів «Х-Гуцулія» та «Мізунська Zвигода». Слід відзначити, що кожен учасник клубу дає письмову обіцянку постійно використовувати захисний одяг під час катання, а для тих, кому ще немає 18, обов’язкова ще й письмова згода батьків.
Випадки тяжкого травматизму, переломи у райдерів – рідкість. Ну а синці та подряпини, як відомо, лише прикрашають чоловіків.
Ентузіазм
Шолом на голову можна ще й тоді, коли маєш матеріальну підтримку. Це стосується насамперед байкерів. Їхня екіпіровка не з дешевих. Велосипед для професійних занять коштує від 10 до 25 тис. грн. Фулл-фейс, боді-армур, наколінники і щитки (такий комплект називається «захист») – від 1,5 тис. грн. Спонсорами райдерів переважно є їхні батьки. Багато хто з хлопців влаштовується на тимчасову роботу, щоби відремонтувати чи вдосконалити свої байки. Вирішивши проблему з достойними «кониками» і надійною амуніцією, райдери наштовхуються на іншу: вчаться падати у цілком непристосованих для цього місцях.
«Немає місць для катання, таких «правильних» місць, де можна не просто кататися у своє задоволення, а вдосконалюватися, рости як спортсменам, – вважає Юрій Літвішко. – Скейтери і BMX-ери займаються біля драмтеатру, вправ-ляються на небезпечних мармурових гранях. DH-ники катають на Вовчинцях, звідки їх ганяють тамтешні любителі шашликів і горілки. Ролерів, щоб не хуліганили, міліція випроваджує з парку. Хлопці катають винятково з ентузіазму. А насправді ж вони мають потуж-ний потенціал!».
Франківські команди «Адреналіновий стиль» та «МТВ-time» навіть за тієї умови, що повноцінно тренуватися ніде, кілька років поспіль успішно виступають на всеукраїнських змаганнях. «Мають високий рейтинг з BMX і DH, – відзначає Роман Ганжа. – Минулого року франківські DH-шники увійшли в п’ятірку найсильніших в Україні. На цьогорічній «Х-Гуцулії» у дисципліні BMX серед 20 учасників із шістьох областей переміг наш Panda. Спортсмени з Києва одразу запросили його у свою команду».
Panda переконаний, що франківці можуть катати краще. «Якби у нас в місті був спеціальний майданчик, це би покращило рівень, – говорить він. – От приїхав Red Bull-парк на місяць, і стало помітно, що наші райдери за цей час піднялися. А тепер що? На змаганнях ми завжди програємо тим містам, де є скейт-парки – Чернівцям, Львову, Києву. Вони там прокачуються, тренують трюки. А ми – на вулицях. І нас ще й сварять за те, що катаємо. Кажемо: «немає де». А у відповідь чуємо: «не наші проблеми!».
Алік підтримує колегу: «Якби, подібно до того, як це є за кордоном, наші екстремали займалися у скейт-парках та на спеціальних трасах, ми би порвали Україну!».
На думку Наталі Найди, франківські функціонери попросту не розуміють, що розвиток екстремальних видів спорту потрібен місту. Грубо кажучи, щоб «діти були зайняті». «Є в нас ідеї, як все це розвинути, зробити по типу секцій чи спортивних шкіл, – розповідає Наталія. – Потрібно небагато: якусь територію, приміщення плюс тренерам зарплату. Пропозиції ми озвучували в обласному та міському управліннях спорту… Та що казати, коли цього року наші спортсмени, виступаючи на змаганнях всеукраїнського рівня, не отримали матеріальної підтримки через економічну кризу…».
Що далі? Пити пиво з горя райдери не збираються. Вони ж бо – екстремали, прокачаються.
Джерело: газета «Репортер».
|
