Предки «Космосу» й «Люм’єра» |
|
|
|
Автор: Andy_aka_Andy.
|
17.07.2009 р. |
 Друга половина XIX століття була порою численних технічних відкриттів. Станіславів, який так само, як нині, був провінційним повітовим містечком, непогано встигав за технічним прогресом Австро-Угорської імперії, активно впроваджуючи різні новинки. Однією з таких новинок було кіно. Історію «кінотеатрального» розвитку міста Станіславова дослідив кореспондент «Репортера».
Перші
У 1895 брати Огюст і Луї Люм’єр запатентували кінопроектор, в якому вигадали лише одну деталь стрічкопротяжного механізму. Решту запчастин вони запозичили у своїх попередників. У грудні того ж року відкрився перший кінотеатр в Парижі у підвалі Гран Кафе на бульварі Капуцинів.
Перше кіно у Станиславові демонструвалось у травні 1897 року паном Малиновським. Він показав глядачам жанрову сценку «Діти, що граються», а також види міст Лондона та Парижа. Це була разова акція, яка відбувалась на другому поверсі кам’яниці по Мазепи, 6.
Пізніше до Станиславова неодноразово заїжджали мандрівні кінотеатри. Одним з них був театр пана Оессера, який влаштовував покази у приміщенні сучасної філармонії.
Перший стаціонарний кінотеатр міста відкрився в 1908 році. Він називався «Уранія» і знаходився на вулиці Франка. Через рік його перенесли в нове приміщення по вул. Сапєжинській (колишній ляльковий театр).
У 1910 році відкрили кінотеатр «Олімпія», що по вулиці Січових Стрільців. Багато іванофранківців відвідували цей заклад, але вже під другою назвою – кінотеатр Шевченка.
У 1914 році у готелі «Австрія» відкрили однойменний кінотеатр (нині – готель «Дністер»). Його зал увійшов в історію, адже саме в ньому 3 січня 1918 року депутати ЗУНР ухвалили акт про злуку із УНР.
Крім цих поважних закладів, існував ще маленький одноповерховий кінотеатр «Полонія», що на вулиці Романовського (тепер Гаркуші).
Слід відмітити, що у всіх згаданих кінотеатрах демонструвалось лише німе та чорно-біле кіно.
Рай, Беллона, Тон
Зрозуміло, що Перша світова війна відірвала мешканців Станиславова від перегляду кіношедеврів. Проте справжній ренесанс цієї галузі відбувся у повоєнні роки. Тоді у місті нараховувалось аж шість кінотеатрів. Навіть за відносно ситих радянських часів цей рубіж перевершити не вдалося.
За Польщі тут продовжували діяти кінотеатри «Уранія» та «Олімпія». Також залишилась «Австрія», яка разом із готелем змінила назву на «Варшаву». Незабаром до їхньої теплої компанії приєднались такі заклади, як «Казино», пізніше перейменоване на «Рай» (Гетьмана Мазепи, 10), «Беллона» (була навпроти Білого будинку, на території військових казарм), та «Тон». Саме про нього варто сказати декілька слів.
У 1895 році на площі Міцкевича постав будинок польського «Соколу» (був ще й український, але в іншому місті). Це було таке культурно‑спортивне товариство. Зараз там дитяча бібліотека. У 1927 році «Сокіл» згорів. Оскільки будівля була застрахована, то поляки повністю відновили будинок, та ще й добудували до нього кінотеатр «Тон». Це сталось у 1929 році, і то був перший звуковий кінотеатр в нашому місті. Нагадаю, що офіційно ерою живого кіно вважається 6 жовтня 1927 року, коли у США вийшов звуковий фільм «Співак джазу».
У тридцятих роках розпочинається ера кольорового кіно. Першим кольоровим фільмом був, знову таки, американський «Беркі Шарп» (1935). А вже через рік вийшов радянський кольоровий блокбастер «Груня Корнакова».
Під час фашистської окупації кінотеатр «Тон» перейменовано на «Вікторію» та оголошено «нур фюр Дойч» – лише для німців. Туди під страхом суворої кари було заборонено заходити представникам усіх «неарійських» націй.
З 1945 році кінотеатр «Тон» отримав офіційну назву «кінотеатр імені І. Франка». Коли наприкінці 40‑х років велась будова братського кладовища радянських воїнів, газета «Прикарпатська правда» відмічала, що колектив саме цього кінотеатру ухиляється від громадського навантаження і майже не бере участь у спорудженні меморіалу.
Божа кара
У радянський період зачинились кінотеатри «Беллона», «Казино» та «Варшава», а їхні побратими отримали нові назви. Так, «Уранія» стала «кінотеатром імені Т. Шевченка», а «Олімпія» отримала назву «Піонер» (ну не любили партійні функціонери давньогрецьку міфологію).
У післявоєнні роки набули широкої популярності так звані літні кінотеатри. Робились вони дуже просто. На стіні будинку вапном малювали білий квадрат, а навпроти ставили декілька дерев’яних лавок. У вихідні приїжджала машина з кінопроектором і показувала кіно. Найпопулярніший літній кінотеатр був біля палацу Потоцьких, там, де тепер вулиця 2000‑ліття Різдва Хрестового.
Відкриті кінозали мали значний успіх у населення, і тому у 1955 році в парку звели стаціонарний літній кінотеатр «Трембіта». Цей будинок, що носить яскраво виражені риси гуцульської архітектури, можна побачити і сьогодні.
Окрім старих театрів кіно, відкривались нові. Так, у приміщенні колишнього монастирю братів Василіан, що на Майзлях, відкрили «кінотеатр імені М. Горького». А у 1954 році на вулиці Галицькій, у колишньому молитовному будинку християн-євангелістів, відкрився «Комсомолець».
У 1960‑х роках закривають кінотеатр Шевченка, проте на честь Кобзаря перейменовують дитячий кінотеатр «Піонер».
Будувались і нові кінотеатри. Так, у 1963 році на старому єврейському цвинтарі постав «Космос». Цікавим є те, що в ніч перед відкриттям пройшла сильна злива, і стеля рухнула. На щастя, ніхто не загинув, але багато мешканців міста побачили в цьому Божу кару за знесення цвинтаря.
А у 1970-х роках у мікрорайоні БАМ збудували обласний призовний пункт. При ньому постійно діяв кінотеатр «Патріот» – як засіб для патріотичного виховання молоді та популяризації військової справи.
Нові вітри
У часи перебудови в місті виникає ціла мережа відеозалів. Там можна було подивитись такі, раніше заборонені, фільми, як «Рембо», «Термінатор» та «Лабіринт Дракона» із Брюсом Лі. Ну і, звичайно, «Емануель» та «Римські канікули». В центрі довший час діяла «Відеотека», що знаходилась навпроти нинішнього торгового центру «Мальва».
Перед розпадом СРСР кількість кінотеатрів різко зменшується. У 1990 році приміщенні, кінотеатру Горького повертають братам Василіанам, а у «Комсомольці» влаштовують Народний дім Княгинін.
В середині 1990‑х припиняють своє існування «Патріот» та кінотеатр Шевченка. Найдовше функціоували «Космос» і «Франка», але й вони не втримались на плаву. У ХХІ століття Івано-Франківськ вступив, не маючи жодного кінотеатру.
Але широкий екран все ж таки повернувся до міста. Спочатку мережа кінотеатрів «Лінія кіно» реанімувала «Космос», а незабаром у приміщенні кінотеатру Франка відкрився театр кіно «Люм’єр». Отже пересічним івано франківцям є з чого вибирати.
|
|
|
