 Ця велична споруда костелу постала в Більшівцях на початку ХVIII століття. Тут молились отці кармеліти, аж поки радянська влада не закрила храм, перетворивши його на будівлю для господарських потреб. Під час війни була пошкоджена покрівля, споруда руйнувалась, тріскали фундамент, здавалося б, міцні стіни, через дірявий дах дощові води проникали у приміщення. І ось недавно старовинна будівля почала оживати.
Справою оновлення костелу зайнявся отець Григорій Цимбала чину отців францисканців. Власне, храм свого часу належав кармелітам, вони його будували, вони тут служили...
— Монахів було вигнано з храму, і він десятиліттями стояв сумною сірою пусткою над Більшівцями, — каже отець Григорій. — Аж поки вже в часи незалежної України перший архієпископ Львівський Римо-Католицької Церкви в Україні Мар’ян Яворський не заопікувався цією будівлею. Він запропонував отцям кармелітам взятися за реставрацію храму. Але для них така важка справа виявилась заскладною, непідйомною. Та й для нас зважитися на таку працю було теж нелегко. Але після того, як споруду нам передали у довічне користування, ми почали роботу і, як бачите, поволі храм набуває свого первозданного вигляду...
Оглядаємо відреставровані келії, коридори, підсобні приміщення, заходимо всередину самого храму. В ньому якраз завершується робота над відновленням вхідної частини. А з-під високого світлого склепіння на нас ллється небесна благодать, із запрестольної стіни в душу заглядає теплим тихим поглядом Богоматір із дитятком на руках з ікони Матері Божої Більшівецької.
— Це одна із найперших і найдавніших копій, — каже отець Григорій. — Оригіналу, на жаль, немає і невідомо, де він. Як бачите, основні роботи завершуються. Оскільки фундамент споруди десятиліттями розмивали дощові і талі води і його ніхто не ремонтував, він почав просідати, і стіни тріснули. Тому довелося скріпити їх міцними металічними штангами, а навколо самої основи храму роблять надійну гідроізоляцію. Багато довелося попрацювати над відновленням склепіння, пошкодженого ще в роки минулої війни. Як бачите, він тепер наче у первозданному стані.
Окрім реставрації самого костелу, отці взялися за зведення великої конференц-зали, яка водночас служитиме і для пресової служби, і місцем зустрічі паломників, яких тут щорічно має бути до 30 тисяч.
— Власне, разом з храмом і монастирем, а можливо, й семінарією тут має бути створено міжнародний центр виховання молоді, в якому вона вчитиметься нової цивілізаційної любові, яку заповідав нам ісус Христос, — інформує отець Григорій. — Дуже важливо, аби тут збиралась юнь різних країн, обмінювалась досвідом, спілкувалась...
— Отче, Вам не страшно було братись за таку нелегку справу?
— На початку справді було страшнувато, але починали ми її з Божою молитвою, — згадує він. — Ми відразу відчули підтримку української влади, яка передала нам будівлю у довічне користування. До справи долучилось міністерство культури Польщі, а ще меценати, як-от Матей Пажінський, який допоміг чималими коштами.
— А хто безпосередньо працює на відновленні храму?
— Почалися роботи п’ять років тому. Протягом цього часу тут працювали як поляки, так і українці, скажімо, нині тут трудяться півтора десятка галичан. А ще постійно допомагають волонтери, студенти, які приїжджають сюди на паломництво, — розповідає господар святої обителі і підводить нас до пам’ятника Папі іванові-Павлу II, встановленому перед костелом 16 липня минулого року.
— Він наразі належно не обрамлений, але прийде час, і до нього, як і до самого храму, вестимуть такі ж сходи, які тут були колись, — впевнений отець Григорій, — бо ж реставрація проводиться в усіх деталях. А ще він вірить, що оновляться не тільки мури, а й душі людей, які приїжджатимуть сюди звідусіль. Ця мальовнича місцина має стати осередком миру й благодаті Матері Божої.
Самі монахи, яких наразі лише троє, сподіваються взяти в оренду одне з озерець, що виблискують тихими плесами біля підніжжя храму, облагородять його і зроблять місцем відпочинку паломників. Але це віддалена перспектива, а поки що до настання холодів реставратори намагаються впоратись із гідроізоляцією фундаменту і найважливішими роботами на спорудженні конференц-зали. Отож на прощання ми побажали їм Божої помочі в добрій справі.
Богдан Вівчар, газета «Галичина».
|
