Новенький
▪
Група: Мешканець
Повідомлень: 20
З нами з: 14.10.2007
Користувач №: 39
|
Памво Беринда (між 50—70-ми роками XVI століття — (13) 23 липня 1632) — діяч української культури, мовознавець, лексикограф, письменник, поет, друкар і гравер.
Найвизначніша праця Беринди — перший друкований український словник «Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє» (1627). Перевиданий у Кутейні (біля Орші, 1653) з передмовою І.Трусевича. В ньому близько 7 тисяч слів — загальних та власних назв переважно тогочасної церковнослов'янської мови з перекладом та тлумаченням їх українською літературною мовою початку XVII століття. Метою Беринди при складанні його словника було відновити церковнослов'янську традицію літературної мови і цим протистояти наступові польського католицтва і польської культури. Цей словник відіграв велику роль у розвитку не лише української, а й російської, білоруської, польської, румунської лексикографії.
Ця праця Памва Беринди — найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства. Складається з двох частин: «Лексіконь» — церковнослов'янсько-український словник; «…Имена свойственная» — зібрання тлумачень топонімів й антропоніміє, а також загальних назв неслов'янського походження. У пам'ятці майже 7 000 статей (бл. 5 000 у 1-й частині, 2 000 — у 2-й, у тому числі бл. 1 400 онімів).
У «Лексіконі…» застосовано всі основні засоби наукового опрацювання матеріалу, зокрема паспортизацію вокабул (реєстрових слів), ремарки, екземпліфікацію (подання цитат), вказівки на фразеологізми, в які входить вокабула, зауваження про орфографію, етимологію слова, відсильні ремарки. Головні джерела праці — «Лексис…» Лаврентія Зизанія, ономастикони Максима Грека, Мануїла Ритора, тлумачення онімів в антверпенському виданні Біблії (1571). Виявлено використання Бериндою словників доби Київської Русі та зарубіжних, староукраїнської глосографії тощо. Джерелами церковнослов'янського реєстру книги були: Острозька Біблія (всі її книги Старого й Нового Завіту), церковнослов'янські рукописи й друки до поч. 17 ст.
Реєстр «Лексікона…» дібрано за диференціальним принципом: специфічні церковнослов'янські слова (питомі й запозичені), спільнослов'янські лексеми, що архаїзувалися в українській мові кінця 16 — поч. 17 ст.; є в ньому й українські слова.
Абсолютна більшість елементів неслов'янського походження, особливо грецьких і латинських, зібраних окремо у 2-й частині праці, супроводяться ремарками, які вказують на їх запозичення, й українськими відповідниками, що сприяло нормалізації лексики староукраїнської літературної мови на народній основі. Нормалізації служило й чітке формальне — за допомогою двокрапки — розмежування реєстру й перекладної частини. Остання зі старанно дібраними еквівалентами вокабул, з широким набором синонімів — одне з найбільших зібрань української лексики кін. 16 — поч. 17 ст.
У «Лексіконі…» вміщено низку тлумачень енциклопедичного характеру. Значення слова автор розкриває і за допомогою етимологічних відомостей. Докладно опрацьовано семантику багатозначних реєстрових слів. Беринда нерідко вказував на метафоричне й образне вживання слова, вперше в українській лексикографії застосувавши ремарки «переносні», «инорѣчнѣ», «метафор.».
|
