Собственно, с небольшим опозданием, но всё же. Есть тут кроме меня ещё охфицеры запаса?
Я безусловно, на столько ГЛУБОКОГО запаса, что если начнется 3-я мировая или 4-я не мировая, а возможно первая вселенская войнушка, то сидеть в запасе буду до последнего, пока один не останусь....а потом все лавры и почет мне....одному...совсем одному )))

Якщо я не помиляюсь, 6 грудня був день захистика Вітчизни. А день армії, знову ж таки, якщо не помиляюсь, 23 лютого
Але приєднуюсь до привітань, і бажаю собі, і можливо, іншим, щоб це свято найменше нас стосувалось.

Всё наоборот. 6 грудня вважається днем створення ЗСУ, а 23 лютого - день захистника Вітчизни (в дань тем временам, когда ребята определяли кому, что и стоит ли дарить на 8-е марта)

І мовчать Тарас з Іваном. Та і що сказати?

(Автор - Олександр Хорс. Росія, м. Сергіїв-посад).





Як за селами в ліщині, там, де перелаз

Побилися раптом хлопці - Ваня і Тарас.

Такі ж вони самі й були, як і їх діди:

Росіянин й українець, - все в них до лади!.



Були дружні, як два брати, та зійшлися в лоб.

Адже перший крикнув "Вата", інший - "Ти, - Укроп"!

Довго гризлись, як собаки, билися в пилі.

Раптом, дві людини встали, мов із-під землі.



Ніби, як живі на вигляд, тільки кров із ран.

Тут Тарас промовив : "Деда"!, ахнув - "Дід"! - Іван.

Так стояли і мовчали. Слухасли відгук...

Дід Іван сказав геть сумно, - "Що, впізнав, онук"?



Крізь вогонь і смерть пройшли ми та перемогли.

На Рейхстазі написали - коротко: "Дійшли"!

- «Помнишь, Вань, в бою кровавом - ты от смерти спас?»

«Ми усіх тоді спасали… Було! Брат Тарас.»



- «Помню, друг, под Сталинградом… Сильный был туман»…

- «Ну, а ви, б'єтеся, гади!», - Рикнув дід Іван

- «Ех, забули це онуки!», - Сльози в землю враз!

- «Ну, какие же вы, – суки!» – Сплюнув дід Тарас.



Покурили, помовчали – тут, серед трави…

«Ми ж життя своє віддали, щоби жили ви…»

Потім зникли за бур’яном… Почало світати…

І мовчать Тарас з Іваном… Та і що сказати?