Що таке Чорнобиль? Страшний урок не тільки для якогось конкретного суспільства, а для всього людства? Випробування планети Земля на стійкість? Небесна кара? Біблейське пророцтво про води, які «за мить стануть чорними»…? Відповісти на ці питання людство напевно не зможе ніколи. Зрозумілим стає одне, з нами усіма відбулося те, до чого ми взагалі не були готові. Вибух на Чорнобильській атомній електростанції забрав життя тисяч людей. Ще десятки тисяч страждають від його наслідків й зараз, хоча з тих пір вже багато води утекло і земля обійшла навколо сонця 20 разів.
Знімальна група телеканалу Інтер впродовж місяця буде жити в 30-ти кілометровій зоні. Там, де смерть висить в повітрі, де земля просочена нею. Ці 30 днів нашою їжею стануть зайці, піймані в заражених лісах, риба виловлена у Прип’яті, гриби та ягоди знайдені в прилеглих гаях.
Ми будемо блукати коридорами зруйнованого 4-го енергоблоку, де рівень радіації і сьогодні залишається досить високими. В деяких місцях за секунду людина може отримати смертельну дозу.

Також ми станемо свідками спроби працівників персоналу станції заволодіти ядерним паливом, яке можна використати для виготовлення, так званої «чорної боєголовки».

Юлія Марусіч – спеціаліст 1 категорії інформаційно-представницького відділу ЧАЕС
Двадцать лет прошло со дня Чернобыльской аварии, но риски и опасности, которые сопровождают разрушенный реактор, разрушенный блок, они по-прежнему присутствуют здесь.

Чомусь так виходить, що про катастрофу яка трапилася 26 квітня 1986 року згадують лише на передодні цього дня. Лише в цей день, і то далеко не всі, намагаються зрозуміти і осягнути масштаби як техногенної так і людської катастрофи що сталася. Чомусь, майже ні хто не замислюється, що повернення людей в зону відчуження продовжується й досі, хоча й і сьогодні це досить небезпечний крок. Що ж наводить їх на прийняття цього нібито безглуздого рішення? Яким стане їхнє життя на зараженій землі?
Кожного дня, колони, що підтримують дах об’єкту «Укриття» сантиметр за сантиметром відхиляється в бік. Ніхто не може заприсягтися, що в будь який момент не почнеться ланцюгова реакція.

Юлія Марусіч – спеціаліст 1 категорії інформаційно-представницького відділу ЧАЕС
Еще один момент, на котором нужно остановиться, это состояние строительных конструкций объекта. Вы прекрасно знаете, что саркофаг двадцать лет назад был построен дистанционным методом. С одной стороны этот метод позволил уменьшить те дозовые нагрузки, которые легли на персонал. А в строительстве этого сооружения принимали участие более 90-тысячи человек. То есть уменьшить, хотя бы каким-то образом, уменьшить дозовые нагрузки. А с другой стороны, этот метод не обеспечил плотности прилегания конструкции.

В самому реакторі тримається постійна температура – 42 градуси тепла. Значить, що там щось відбувається. Але що? На це питання відповіді дати не зможе ніхто. Навіть за допомогою техніки неможна отримати достатньо інформації – при дуже сильній радіації вона відмовляється працювати.

Юлія Марусіч – спеціаліст 1 категорії інформаційно-представницького відділу ЧАЕС
И до сей поры хотя, несмотря на то, что прошло двадцать лет, полной информации о состоянии внутри относительно объемов топлива относительно мест скопления топливо-содержащих материалов этой информации нет, поскольку только 25 процентов внутренних помещений объектов укрытия обслуживаются. Нет возможности проникнуть во все помещения, а значит получить полную и окончательную информацию. Причиной этого до сих пор является высокие радиационные поля и завалы, разрушенные конструкции, которые не позволяют проникнуть во внутрь помещений.

Після аварії на ЧАЕС деякі міста і села, що знаходилися в безпосередньой близькості від чорнобильської електростанції були покинуті, деякі вщент зруйновані.

Наприклад від селища «Копачі», що було на цьому місці, залишився лише цей дорожній знак. Після катастрофи в селі був такий радіоактивний фон, що проводити дезактивацію було просто безглуздо. І бульдозери зрівняли його с землею.

Костянтин Стогній:
Майбутнього не може існувати без теперішнього і минулого. Тому, перед тим як говорити про сьогодення та день наступний, давайте заплющимо очі і пригадаємо з чого усе починалося.

Евакуація почалася 27 квітня і тривала до серпня 1986 року. Її проводила місцева влада на основі постанови уряду.
Так, згідно рішенню комісії Ради Міністрів СРСР з чотирнадцятої до сімнадцятої нуль-нуль 27 квітня було здійснено евакуацію майже п’ятдесяти тисяч мешканців Прип’яті, а також двохсот п’ятдесяти чотирьох людей з залізничної станції Янов.
Той день пам’ятають усі. Однак, перші розповідають про це охоче, а інші взагалі відмовляються пригадувати.
Що ж пережили ці люди і чому тих, хто все таки вижив після аварії все одно тягне до Чорнобильської станції? Як сталося, що вони стали нібито наркотично залежними і не можуть вже без неї жити? Чому ті хто повертаються в 30 кілометрову зону живуть більше ніж ті, хто живе в місцях без радіації? На всі ці питання ми спробуємо відповісти впродовж наступних програм, а поки що, звернемося до історії.

26 квітня.
З восьмої до дев’ятої ранку.
Звертання директора ЧАЕС до голови Урядової комісії з проханням дозволити евакуацію населення з Прип'яті. Чіткого уявлення про радіаційну обстановку на станції у місті немає. В проханні було відмовлено.

Двадцять третя нуль-нуль.
Обговорення в Урядовій комісії питання про евакуації жителів Прип'яті. Вирішено - підсилити спостереження за радіоактивною обстановкою, підтягти призначений для вивозу людей транспорт до окраїн Чорнобиля, остаточну ухвалу прийняти 27 квітня.

27 квітня.
Двадцять друга тридцять – 2 ночі.
Відправлення автотранспорту в райони катастрофи і зосередження його на кордоні Чорнобиля: Тисяча двісті двадцять п’ять автобусів у ста сорока чотирьох з яких установлене спеціальне санітарне устаткування, і триста шістдесят вантажівок. Крім того, на залізничній станції Янов були підготовлені два потяги на півтори тисячі місць.

Сьома ранку.
Голова Урядової комісії на ЗАКРИТІЙ нараді оголосив, що прийняв рішення про евакуації, яка повинна початися 27 квітня в другій половині дня.

Десята нуль-нуль – дванадцята нуль-нуль.
На нараді голова Урядової комісії оголосив порядок вивозу людей і дав місцевим партійним і виконавчим органам відповідні вказівки. Прийнято вважати, що рішення Урядової комісії про проведення евакуації жителів Прип'яті офіційно було оголошено 27 квітня опівдні.

Дванадцята двадцять.
Інструкції одержали начальники евакуаційних секторів, їхні заступники і старші нарядів.

Тринадцята нуль-нуль.
Проінструктовано весь особовий склад, задіяний в операції.

Тринадцята десять.
По місцевому радіо передане повідомлення Прип'ятського міськвиконкому про евакуацію.

Тринадцята п’ятдесят.
Повторний обхід квартир співробітниками міліції. Збір жителів біля під'їздів своїх будинків.

Чотирнадцята нуль-нуль.
Подача автобусів до місць збору, початок евакуації.

Чотирнадцята нуль-нуль – шістнадцята тридцять.
Проведення евакуації: колони з 20 автобусів і 5-ти вантажівок направляються в Прип'ять за людьми і майном з інтервалом у 10 хвилин. Їх супроводжують машини ДАІ. Евакуацію практично було завершено о пів на п’яту дня.

Вісімнадцята двадцять.
Обхід квартир співробітниками міліції. Виявлено 20 чоловік, що намагалися ухилитися від евакуації.

Евакуація проходила послідовно, у залежності від чисельності людей у населених пунктах, і їхньої віддаленості від Чорнобильської атомної станції.
Третього, четвертого і сьомого травня свої будинки залишили жителі ще сорока чотирьох міст і сіл, розташованих у тридцяти-кілометровій зоні ЧАЕС, і в деяких районах поблизу від станції. З чотирнадцятого травня по шістнадцяте серпня тисяча дев’ятсот вісімдесят шостого року відповідно до рішення №-70 Особливої групи ЦК Компартії України і розпорядженнями начальника Цивільної оборони і голови Київського облвиконкому додатково були евакуйовано 15 населених пунктів - 8 у Київській і 7 у Житомирській областях.
Усього до середини серпня з вісімдесят одного населеного пункту України було вивезено дев’яносто тисяч сімсот вісімдесят чотири людини.
Дев’яносто тисяч сімсот вісімдесят чотири скалічених доль.

Також залишили свої будинки і близько двадцяти п’яти тисяч білорусів. Одночасно з 30-кілометрової зони ЧАЕС вивезли 60 тисяч голів великої рогатої худоби й інших домашніх тварин.
У цілому, незважаючи на проблеми з розміщенням людей, яка багато в чому була пов'язана з відсутністю заздалегідь підготовленого плану, евакуація пройшла протягом короткого часу і порівняно організовано.

Однак були й прикрі випадки, коли про людей, які допомагали в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у метушні просто забули.

Роман Черепов – заступник командира військової частини 3041 з охорони ДСП ЧАЕС
Мы с вами только что проехали мост, на котором 1986 году, возвращались со смены, военнослужащие внутренних войск подобрали милиционера ГАИ, который был выставлен на пост и, видимо, в суматохе был забыт. У него носом шла кровь, поэтому они его забрали и отвезли в медицинскую часть. Дальнейшая судьба нам его не известна. По замерам дозиметриста на этом мосту был один из самых высоких уровней радиации.

На етапі евакуації істотну допомогу надали транспортні організації Києва й області. У перевезеннях було задіяно 8 тисяч 387 одиниць автотранспорту, у тому числі 2 тисячі 452 автобуса, близько чотирьохсот машин надали Збройні сили.
Для розміщення переселенців - відповідно до постанов Ради Міністрів - було побудовано більш 11 тисяч будинків садибного типу і 402 об'єкта соціально-культурного призначення.
Населення Прип'яті і Чорнобиля забезпечили житлом здебільшого в Києві і Чернігові. Більше тисячі родин виїхали в Молдову, Прибалтику, Росію. Майже п’ятсот з них до кінця 1993 року побажали повернутися в Україну.
Після додаткового обстеження забруднених територій Рада Міністрів УРСР 28 червня 1989 року видає розпорядження про порядок і умови переселення жителів деяких сіл і невеликих міст Житомирської і Київської областей у зв'язку з забрудненням радіонуклідами ґрунту понад припустиму норму.

Навіть у наші дні, через 20 років після катастрофи люди далекі від тієї "чорної суботи" 26 квітня, які приїздять сюди, у закриту зону Чорнобильської атомної електростанції відчувають у повітрі начебто невидимі, але колючі промені які буквально пронизують наскрізь. В кожній травинці, в кожній цеглинці, в кожному промені сонця досі, немов в ланцюгу ДНК зберігається інформація про ті страшні події.

Зі зброєю в зону нас не пустили. Кажучи відверто, ми сподівалися полювати і ловити рибу, щоб прокормитися. Запасів продуктів, що ми брали із собою вистачило б на кілька днів. А розраховувати на особливу гостинність само поселенців було безглуздо. Вони і самі живуть за рахунок того, що виростять на городі. Загалом, як би там не було, зброю нам довелося залишити.

Проблема незаконного заселення чорнобильської зони існує давно. Щоправда багато хто згадувати про неї не люблять. Деякі з тих, хто виїхали з будинків того сумнозвісного тисяча дев’ятсот вісімдесят шостого року, не змогли прижитися на новому місці і ризикуючи життям повернулися у рідні місця. До речі, одна з загадок, що ми спробуємо розгадати: «Чому люди, що залишили свої будинки умирають швидше, ніж ті, котрі повернулися?».
По різним даним, у зоні відчуження зараз проживає від 500 до 800 чоловік.
Зараз само поселенці господарюють на цих землях так само, як свого часу слов’янські племена які першими освоювали цю територію. Вони також саджають овочі, вирощують птахів і свиней, ловлять рибу і полюють. Нещодавно їм дозволили прописатися в рідних хатах і назвати себе "корінними жителями". В будинки провели електрику, а деяким навіть встановили телефони.
Ледве не єдині помічники само поселенців – співробітники внутрішніх військ. Вони й у лікарню доставлять, і до залізничної станції підвезуть, і найнеобхіднішим забезпечать.
Здебільшого, в зоні мешкають пенсіонери, які вирішили доживати свій вік в рідній хаті. Ці випробувані життям люди не бояться радіації. А свої квартири, отримані в Києві, Житомирі або Дніпропетровську вони залишили дітям й онукам.
Раз в тиждень до них приїздить авто-магазин, в якому можна придбати усе необхідне. Щоправда, іноді він спізнюється, або зовсім не доїжджає. Тоді для само поселенців настають "чорні дні". У чому, власне і переконалася наша знімальна група.

Само поселенці заробляють тим, що постачають на базари Києва й інших міст вирощені на своїх городах овочі. Ними ж, зрозуміло, харчуються і самі. Вони вважають, що "радіації в землі немає". Але за 20 років вона нікуди не поділася і кожний хто проживає поблизу зони при бажанні міг би стати просто унікальним об'єктом для медичних досліджень. Пишні, рожевощокі жінки вже через кілька років життя в 30-кілометровій зоні істотно змінюються, стають якимись сірими, починають горбитися. Більшість місцевих жителів виглядають років на 10-15 старшими за свій природний вік. Але це, як виявилося, залежить від того в якому місці вони жили. Ми зустрінемо людей, родичі-однолітки яких уже давно вмерли на великій землі, а вони ще живуть і повні сил.
В чорнобильській зоні навіть народжуються діти. Мати дівчинки, що з'явилася на світ в 1999 році, працювала продавцем у комерційному магазині, але медоглядів всіляко уникала - якби довідалися про вагітність, жінку вивезли б за межі зони, і швидше за все рекомендували б не народжувати цієї дитини взагалі. Про появу маляти адміністрація Чорнобильської зони довідалася лише через кілька тижнів після її народження.
Як стверджують вчені, у зоні відчуження - у порівнянні з незабрудненою територією - тварини-виродки народжуються в 120 разів частіше. Набагато більше тут і риб, чиї органи уражені раком.
Звичайно страждають від радіоактивного забруднення навколишнього середовища і люди. В Україні рак щитовидної залози у дітей лікарі відзначають у тисячу разів частіше, ніж до аварії на ЧАЕС. Але самих поселенців це не лякає, їх дедалі більше повертається в рідні місця і залишати свої домівки вони не збираються.
Ці люди – як на підбір оптимісти. І повертаються в зону зовсім не доживати віка, а жити повноцінно і, по можливості, довго.

Викиди радіоактивних елементів з реактора, що вибухнув, продовжувалися кілька місяців. Разом з опадами і пилом небезпечні речовини осідали на землю, забруднюючи всі нові і нові райони. Сотні тисяч людей з українців, росіян і білорусів перетворювалися в чорнобильців. Щоправда довгий час вони про це навіть не підозрювали.
http://pripyat.com

ну, це авторська робота - так що вибір за автором, але , гадаю, можна бодай би українською мовою

Возможно да а может и не совсем...
Всё не только от прошлых поколений зависит... От нас тоже! А во всём полностью винить их тож неправельно!