щодня помічаю довкола стільки цікавих речей... дрібриць, недосказаних фраз, недокінчених жестів, непомічених поглядів... навіть повз вікна маршрутки кадрами клікають маленькі та великі акти людських п'єс.... може тому останнім часом якось і не хочеться брати в руки нових книг... щоб не просто читати чиїсь розповіді, а самому зловити іскорки комедій та трагедій людської повсякденності...
не судіть строго натяки на театр... коли б людині не властива була гра, в прямому смислі слова, то ми б ніколи не вигадали такого різноманіття мистецтва.... і... о, парадокс, саме в мистецтві ми й намагаємось знайти себе. бути справжніми.
та я не писатиму про злі "ролі"... всеодно це завжди буде самокритика. я така ж як і всі)
просто думаю - ким насправді є людина? адже будучи неперевершеними акторами у житті і маючи безліч друзів ми завжди трішки самотні. кожен з нас. десь в глибині себе. всеодно самотній. і.... всеодно ми продовжуємо грати і чекаємо шквальних оплесків....)
...є сереж моїх знайомих ті, хто злий на світ, закривається, каже "чим більше пізнаю людей - тим більше люблю собак". інколи так дійсно хочеться сказати... але ми ж усі маємо однакові інтереси у житті! я не про вподобання музики, професії чи стилю. прагнення щастя однакове у всіх, і уявлення щастя по великому рахунку також. ми всі щодня робило до болю однакові помилки.просто не завжди це помічаємо. нам дуже тяжко бути "неособливими". сірими....)
особисто я не ділю людей на гірших та кращих. "ми всі однаково погано граємо чесноти) і однаково спрагло мріємо про визнання"... і нам однаково важко ... бути справжніми.
хто має чим поділитись в роздумах про "людей") пишіть сюди, може колись ми й розгадаємо таємницю "людства"
|