Те, що залишилося за кадром: "Молодь проти СНІДу"

Вперше за весь час роботи на НМ я, перебуваючи на рок-концерті, не стояла в залі посеред своїх однолітків, які хочуть мене збити з ніг, із записником та ручкою. Натомість, я грала на бас-гітарі в складі гурту "MAUT".
Цього дня я чекала ще із суботи. Тоді я, провівши 5-годинну репетицію, вивчивши весь основний репертуар гурту і діставши болючі мозолі на правій руці, вперше зрозуміла, що я ХОЧУ грати. За 5 років гри на гітарі я ще не відчувала такого кайфу, який відчула в перші ж години гри на басі.
Чим ближче наближався вівторок, тим більше мені хотілось цього виступу. І ось, відпросивись з останнього уроку, я побігла на саунд-чек, який почався на дві години пізніше(( Але мене очікував сюрприз - ми виступали першими.
Вийшовши на сцену я не відчула ані страху, ані хвилювання. Навпаки, у мене було таке відчуття, ніби я знову на репі. Але на першій же пісні мій лейкопластир розкрутився і мені прйишось півпісні грати одним пальцем, щоб лейкопластир не прилип до струни. Були й деякі помилки зі сторони хлопців, але це не важливо.
Вчергове я зрозуміла, що стояти навпроти сцени мене приваблює менше, аніж стояти на ній. Хтозна, можливо я колись стоятиму лише проти глядача, а не з ним?)