Наше Місто Івано-Франківськ
Вхід
 
  Приєднуйтесь!
Запам`ятати Вас?   Забули пароль?
 
Форум Блоги Анонси Статті Погода Пошук Галерея Карта Довідка Транспорт
Календар подій
5вересня
Загальний

Собака-телеведучий

Щороку, 5 вересня
Додав: IF_TemplaR
1918 — Рін-Тін-Тін, німецька вівчарка — перша кінозірка. В 1-у світову війну у Франції американський солдат підібрав у розбомбленому розпліднику крихітне цуценя й відвіз із собою. Пес виріс незвичайно розумним, знявся майже в трьох десятках фільмів кіностудії «Warner Brothers», вів на радіо власне шоу й заслужив почесну Зірку на голлівудській Алеї слави.
5вересня
Загальний

День фізичної культури і спорту України

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar


Святкування Дня фізичної культури і спорту на Україні відзначається щорічно в другу суботу вересня на підставі Указу Президента № 340/94 від 29 червня 1994 року.

Європейські види спорту, такі як футбол і боротьба почали поширюватися в Україні з кінця 19 століття. Всій Європі було відоме ім'я українського борця греко-римського стилю Івана Піддубного.

Багато перемог здобули українські спортсмени, виступаючи в різних видах спорту у складі збірних команд СРСР. Легендою українського спорту є стрибун Сергій Бубка (35 світових рекордів), що встановив в 1994 році ще ніким не побитий світовий рекорд зі стрибків з жердиною - 6 м 14 см. Всього на рахунку спортсмена 35 світових рекордів. Футболісти Олег Блохін та Ігор Бєланов відмічені «золотим м'ячем" як кращі футболісти Європи.

Визнана в світі і українська школа художньої гімнастики. Зірками цього виду спорту свого часу були Ірина Дерюгіна і Лариса Латиніна, яка завоювала 18 олімпійських медалей (9 золотих, 5 срібних і 4 бронзові) - це найбільше досягнення в історії олімпіад. Всього українськими спортсменами було завойовано більше чотирьохсот олімпійських медалей.

Сьогодні на спортивному небосхилі Україна сяють нові зірки. Боксерів Володимира і Віталія Кличків, плавчиху Яну Клочкову, гімнастку Ганну Безсонову, легкоатлетку Жанну Пінтусевич, тенісиста Андрія Медведєва, футболіста Андрія Шевченка та багатьох інших знають далеко за межами України.
5вересня
Загальний

День українського кіно

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar


Професійне свято працівників кінематографії - День українського кіно - встановлений Указом Президента № 52/96 від 12 січня 1996 року і відзначається щорічно в другу суботу вересня.

Перша українська кінозйомка відбулася у вересні 1896 року в Харкові, де фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні Федецький влаштував перший український кіносеанс у Харківському оперному театрі.

З дореволюційним кіно на Україну пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.

У 1922 році було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а в 1928 році ввести в дію Київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О. Довженка). У 1930 році на Україну з'являється перший звуковий фільм - документальна стрічка Д. Вертова "Симфонія Донбасу».

Українські художники протягом минулого століття створили власну яскраву кіношколу, яка гідно збагатила світове кіно. У пам'яті назавжди залишаться імена Олександра Довженка та Івана Кавалерідзе, Марка Донського, Сергія Параджанова, Леоніда Бикова, Леоніда Осики, Івана Миколайчука і багатьох їх талановитих творчих послідовників. Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців.

З 2003 року в Україні діє загальнодержавна програма розвитку кіноіндустрії, метою якої є створення належних умов для розвитку кінематографії України, відновлення ролі і впливу національного кінематографу у культурній, соціальній і духовній сферах життя українського народу, відновлення кінематографії як конкурентоспроможної галузі, вдосконалення механізмів позабюджетного фінансування та залучення в кінематографію України інвестицій.
5вересня
Загальний

День міста - Керч

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar


Місто в Криму на півдні України, розташоване у східній частині Криму на Керченському півострові уздовж узбережжя Чорного та Азовського морів і Керченської протоки, їх з'єднує. Сучасна Керч тягнеться більш ніж на 40 кілометрів вздовж берегової лінії від мису Ліхтар на північному сході до мису Кара-Бурун на південному заході.

Керч - одне з найстаріших міст світу, був відомий під ім'ям Пантікапей з 6 століття до Р.Х., але люди жили тут і в 7 тисячолітті до н.е. Більше 26 століть тому сучасна територія міста була колонізована і заселена милетскими греками, які заснували на ній античні міста: Пантікапей, Мірмекій, Тірітака, Німфей, Ілурат, Парфеній, Геракліт, Порфмій та інші, що входили потім до складу Боспорського царства, столицею якого був Пантікапей. У 2 столітті до Р.Х. Боспорське царство потрапляє під владу Риму.


Керченська набережна


Протягом багатьох століть місто руйнувалось готтами, захоплювалось гунами і хозарами, було північно-східним форпостом Візантії ... З 8 по 12 століття місто під ім'ям Кр'ч'в було західною частиною російського Тмутараканського князівства. У 13 столітті його заселяють татари, а в 1318 році місто переходить до Генуї, які в 1475 році потрапляють під владу Турецької імперії. З 1774 року Керч стає першим російським містом в Криму.

У місті на початку 20 століття було дві гімназії (чоловіча та жіноча), морехідне училище каботажного плавання і дівочий інститут. Після занепаду, викликаного Першої світової та Громадянської війнами, місто відновив своє зростання. До 1939 року населення міста досягло 104 500 чоловік. У 1940 році в місті налічувалося 109 підприємств, на яких працювало 42 тисячі осіб.

У роки Великої Вітчизняної війни Керч стала ареною жорстоких боїв. Лінія фронту чотири рази проходила через Керч. Після важких боїв у листопаді 1941 року німці захопили місто. Звільнено місто було в 1944 році.

Зараз чисельність населення міста 151 300 чоловік. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року, Керч населяють росіяни (78,7%), українці (15,4%), білоруси (1,1%), кримські татари (1,9%), молдавани (0,2%) , поляки (0,1%). Жителів міста називають керчани або керченці.


Двопілонна композиція над музеєм оборони Аджимушкайських каменоломень


Багате культурно-історичну спадщину міста дає грунт для наукового туризму. Найбільш відомими пам'ятками Керчі є: городище Пантікапея, Царський курган (усипальниця одного з боспорських царів), церква Іоанна Предтечі, фортеця Єні-Кале, велика Мітрідатські сходи (428 ступенів), Обеліск Слави на горі Мітрідат, музейний комплекс у каменоломнях Аджимушкая, Німфей, Парус, фортеця Керч (18 століття).

В околицях міста розташований ряд пансіонатів і баз відпочинку. На Керченському півострові знаходиться кілька цілющих грязьових джерел.

У цьому місті народилися Сергій Доренко (російський журналіст), Уляна Лопаткіна (народна артистка Росії, балерина, солістка Маріїнського театру), Олена Свиридова (російська співачка) та інші.

Багато фільмів, цілком або частково, зняті в Керчі: «зійшли з небес» (1986), «Сталінград» (1989), «Свистати всіх нагору!» (1970), «Повне дихання» (2007), «Залюднений острів» ( 2008).

У народі Керч називають містом Грифона (грифон був символом Боспорського Царства) або столицею двох частин світу.
5вересня
Загальний

День міста - Коростень

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar


Мальовничий куточок українського Полісся на Житомирщині, розташований на річці Уж, притоці Прип'яті, 60 км від кордону з республікою Білорусь. Коростень - це великий транспортний вузол Південно-Західної залізниці, кінцевий пункт київських електропоїздів.

Місто славиться білосніжною порцеляною, каніфольними смолами, дорожніми машинами, залізобетонними виробами, продукцією підприємств хімічного машинобудування, промисловістю: деревообробної, швейної, харчової, виробництвом лаків і фарб. Населення складає 66 тисяч чоловік.


Ольгинська церква


Місто було засноване в 8 столітті під ім'ям Іскоростень. Назва міста означає: «з-кори-стіни». Вперше згадане в 914 як столиця слов'янського племені древлян. У 945 році війська князя Мала, які повстали проти нестерпних поборів київського князя Ігоря, здобули перемогу над княжою дружиною, а Ігоря вбили. За це дружина князя Ольга помстилася древлянам, осадивши Іскоростень і спавши місто. Під час слабівшого Хозарського царства (650-969 роки) місто і прилеглі землі стали частиною Київської Русі.

У 1240 році Іскоростень був зруйнований монголами, в 1370 захоплений Великим Князівством Литовським, а пізніше перейшов у владу Польщі. У 1589 знайшов міські права. Між 1649 і 1667 був частиною козацької держави Богдана Хмельницького, але потім знову потрапив під польське панування.


Пам'ятник князю Малу


У 1795 увійшов до складу Російської імперії, але був незначущим провінційним містечком. Це змінилося після 1902 року, коли через місто була прокладена залізниця, а сам він був перейменований в 1917 році в Коростень. 1 січня 1926 Коростень отримує статус міста.

У 1986 році населення Коростеня дуже сильно постраждало від Чорнобильської катастрофи. Місто є найбільшим населеним пунктом на території, потерпілим від аварії на ЧАЕС, який законодавчо віднесений до зони добровільного гарантованого відселення.

У 2005 році відзначив 1300-річчя. На честь цієї події на високому березі річки було встановлено пам'ятник князю Малу.

День міста жителі міста відзначають у другу тиждень вересня.
5вересня
Загальний

День міста - Житомир

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar


Одне з найстаріших міст Київської Русі, обласний центр. Розташоване на півночі України серед унікальних природних ландшафтів. З усіх боків місто оточують старовинні ліси, через нього протікають річки Тетерів та Кам'янка.


Парк імені Юрія Гагаріна


Як свідчить легенда, свою назву місто отримало від імені дружинника київських князів Аскольда і Діра - Житомира, який, відмовившись служити ворогам князів, сховався в лісах у місці злиття рік Кам'янки й Тетерева, де і стоїть сучасний Житомир. В давнину місто було центром поселення житичів. За іншою версією - місцеві жителі здавна торгували хлібом і жили в світі. Є свідчення того, що навіть у центрі міста сіяли «жито», ячмінь. Про місто говорили: «Жито і мир».

Навколо теми про час зародження міста багато суперечок, але все ж прийнято вважати, що заснований Житомир в 884 році. Ця цифра вказана на одній з визначних пам'яток міста - пам'ятному камені встановленому на честь 1100-річчя Житомира. Щорічно в другі вихідні вересня, після сезону літніх відпусток, житомиряни святкують День міста. Основні місця проведення святкових заходів - Соборна площа і міський парк культури та відпочинку ім. Ю. Гагаріна.


Монумент Слави і Вічний вогонь


Житомир - батьківщина багатьох відомих людей. Там народився головний конструктор перших супутників і космічних кораблів Сергій Павлович Корольов, піаніст Святослав Ріхтер, ботанік Володимир Арциховський та інші. Житомир пишатися єдиним на Україні музеєм історії космонавтики, католицьким кафедральним костелом Св. Софії, 37-метровим Монументом Слави, єзуїтському монастирі, Хрестовоздвиженської церквою (Музей природи), музеєм Короленко, літературним музеєм та іншими пам'ятками.

Найцікавішим місцем є Графські сходи, побудовані в 1912 році в садибі барона де Шодуара. Сходи пролягають від алеї міського парку до набережної річки Тетерів і складаються з 184 ступенів. Одним з улюблених місць житомирян є підвісний міст через річку Тетерів в парку імені Гагаріна. У 1899 році в Житомирі, одному з перших міст в Україні, почався рух трамвая.
5вересня
Загальний

День міста - Артемівськ

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar
Одне з найстаріших міст в Донецькій області України, адміністративний центр Артемівського району. Раніше мало назву Бахмут від назви річки, на якій розташоване (історично грамотне назва річки Бахмут, але зараз багато хто називає її Бахмутка). У 1924 р. після трагічної загибелі революціонера Артема (підпільна кличка Ф. А. Сергєєва), який був головою губернського виконкому, історичний Бахмут став Артемівському.

Кількість населення на початок 2004 року - 81,5 тисяч чоловік. Назва жителів - артемівець, артемовчанка.


Пам'ятник революціонеру Ф.А. Сергєєву (Артему)


У районі міста Артемівська знаходяться багаті поклади кам'яної солі, вогнетривких і керамічних глин, чистих гіпсів, формувальних пісків.

Історія міста має глибоке коріння. У далекому 1571 цар Іван Грозний для відсічі кримських татар та захисту південних рубежів наказав створити прикордонну варту на річках Айдар і Донець. У 1701 році Бахмутська сторожа за указом Петра I стає найбільшим містом на півдні Слобожанщини. Статус міста отримала у 1783 році.

У 1707-1708 роках р. Бахмут - один з центрів повстання Кіндрата Булавіна на Дону. У рік 400-річчя міста на одній з центральних площ було встановлено бюст Кіндрата Булавіна - отамана бахмутських солеварів. Відтепер одна з центральних площ міста носить ім'я Кіндрата Булавіна.

У літописі міста вписані імена знаменитих уродженців Артемівська: відомого українського поета Н.Ф. Чернявського, письменника Бориса Горбатова, оперного бас-соліста Великого театру СРСР М.О. Рейзена, народного артиста СРСР, соліста Київського театру опери і балету Миколи Ворвулева, заслуженого артиста РРФСР, соліста Большого театру СРСР Віталія Власова, лауреата численних конкурсів, популярного естрадного співака і композитора Євгена Мартинова.


Площа Булавіна в центрі міста. На задньому плані - центральний універмаг.


З 2001 року Артемівськ занесений до Списку історичних населених міст України. У Державному реєстрі нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення налічується понад 50 об'єктів культурної спадщини.

До визначних пам'яток міста можна віднести: Артемівський державний краєзнавчий музей, Свято-Миколаївський храм, Дім техніки «Донецькгеологія», палац культури «Машинобудівник», Артемівський парк культури та відпочинку.

День міста артемівці відзначають у другі вихідні вересня.
5вересня
Загальний

День міста - Слов'я́нськ

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar


Місто обласного значення в Донецькій області України. Розташоване в північній частині області на річці Казенний Торець (притока Сіверського Дінця). Важливий залізничний вузол.

Населення 124,8 тисячі чоловік. Мешканці - славянець, славянчанка.

На карті Донецької області, ближче до центру, як серце, розташований Слов'янськ, одне з найстаріших міст Донбасу. З давніх часів місцевість, на якій знаходиться Слов'янськ, була неодноразово ареною пам'ятних історичних подій. Навесні 1185 року саме тут, неподалік від вигину Дінця, відбулася, як стверджують історики, битва князя Ігоря Сіверського з половецькими ордами.

Як місто Слов'янськ відомий з 1676 року. Тоді в районі соляних озер для захисту російських земель від набігів кочових племен була споруджена фортеця, яку назвали Тор. Торські озера дали назву і сучасному місту - з них випарювали сіль, тому місто і називали Солеварськ - Солеванськ - Слов'янськ.


Вид на соляні озера


З маленької козацької фортеці Тор, яка зіграла свою роль в захисті кордонів Російської держави від набігів кочівників, він перетворився до кінця 18 століття в міцний повітове місто Катеринославського намісництва. Колишні козаки і міщани стали ремісниками і торговцями, землеробами або скотарями. Центральна площа міста, Соборна, тричі на рік ставала місцем ярмарків, куди з'їжджалися купці з усієї Слобідської України, щоб позмагатися товаром з тим, що запропонує слов'янське купецтво.

Історично розвиток Слов'янська пов'язано з сольовим промислом. Сіль з озер Ріпне, Сліпне, Вейсово - це біле золото, яке почали добувати ще на початку 17 століття. На характер подальшого розвитку міста значною мірою вплинуло виникнення тут курорту.


Свято-Олександро-Невський кафедральний собор


Як курорт Слов'янськ відомий ще з 1832 року, коли штабний лікар Чугуївського військового шпиталю А. К. Яковлєв почав лікувати пацієнтів солоною водою і цілющими грязями озера Ріпне.

Слов'янська земля бачила дружини князя Ігоря, вітала государя Петра Першого і імператрицю Катерину Велику, а також (вже в радянські часи) - останню представницю царської сім'ї Романових Велику княгиню Леоніду Георгіївну.
5вересня
Загальний

День міста - Маріуполь

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar
Місто на південному сході Україні на північному узбережжі Азовського моря. Розташоване на півдні Донецької області в гирлі річок Кальміус і Кальчик. Маріуполь входить в десятку найбільших міст України, це один з найважливіших центрів металургії та машинобудування, найбільший морський порт країни, кліматичний і грязьовий курорт.

Маріуполь населяє близько 491 тисячі мешканців, серед яких українці, росіяни, греки, білоруси, вірмени, євреї та представники інших національностей. Мова спілкування, головним чином, російська. Етнохоронім - маріупольці. У народі місту дали прізвисько - Марік.

Туристичний інтерес представляє переважно узбережжя Азовського моря. Навколо міста протягнулася полоса курортних селищ. Перші санаторії були відкриті в місті в 1926 році. Уздовж моря тут протягом 16 км тягнеться вузька смуга піщаних пляжів. Температура води влітку +22 ... +24 ° С. Тривалість купального сезону 120 днів.

Місто Маріуполь закладене в 1778 році при впадінні на місці сторожового посту - центру Кальміуської паланки запорозьких козаків. Засновник міста В.А Чертков, що очолював Азовську губернію, назвав його Павловськом на честь спадкоємця російського престолу. Через два роки місто заселили греки - переселенці з Криму. З тих пір воно носить назву Маріуполь. Жителі міста займалися ремеслами, але головний прибуток йому давали доходи від торгівлі товарним зерном, яка була організована через Маріупольський порт. У 1882 році до Маріуполя підвели залізничну гілку.

У період громадянської війни в місті не раз побував Н. І. Махно, приїжджав І. В. Сталін. У 1930-і роки Маріуполь отримав назву «Південна Магнітка» - тут велася модернізація старих промислових об'єктів і був побудований ще один потужний металургійний завод - «Азовсталь». Сорок років (1948 - 1989) місто носило ім'я А.А. Жданова - діяча сталінської епохи, який народився в цьому місті.


Храм Святого архістратига Михайла


Сучасний архітектурний ансамбль центру Маріуполя створює Театральнай площа з будівлею Донецького обласного російського драматичного театру. Планування старій частині Маріуполя закладена в кінці 18 століття. Настільки ранніх споруд в місті не збереглося, але його історичну частину прикрашають будівлі з цегли з декоративними елементами. Окрасою історичній частині Маріуполя є Міський сад (закладений в 1863 році). Із сучасних споруд міста слід відзначити критий спорткомплекс «Іллічівець», найбільший в Україну (відкритий 9 травня 2007 року).

У Маріуполі народився самобутній художник А.І. Куїнджі. У 1820 році в місті побував А.С. Пушкін. Двічі тут знаходилися Олександр I і великий князь Костянтин Миколайович, в якості ще спадкоємця престолу був у Маріуполі Олександр II.

День міста маріупольці святкують у перші вихідні після 10 вересня, в цей день в 1943 році місто було звільнено від німецьких військ. Маріуполь пережив тривалу фашистську окупацію (16 місяців).
5вересня
Загальний

День міста - Дружківка

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar
Розташоване на злитті двох річок — Казенний Торець і Кривий Торець, що в басейні Сіверського Донця. По одній з версій, на злитті цих річок могла стояти козацька вишка, що дала початок заселенню цих земель.


Перша згадка про Дружківку датується 1781 роком ("Відомості про землі Катеринославського намісництва").
Як повідає "Исторический обзор православной християнской церкви в пределах нынешней Екатеринославской епархии до времени формального открытия её":
"Дружківка - старожитнє запорізьке поселення. В старину там стояв пікет запорізького козацтва. Після переселення запоріжців в Олешки й після невдалого (для Російської імперії - П.Л.) Прутського походу 1711 року, коли ця місцевість відійшла під турецько-татарську владу, в Дружківці сиділо декілька пристарілих запоріжців-характерників, харцизів, які були зв'язані з бахмутськими й Маяцькими козаками й одстрашували турецько-татарську орду, що появилася в цій місцевості. В 1768 і 1769 рр. запоріжці дружно відстояли й захистили свою Дружківку від усіх нападів і наскоків агарянських (тобто татарських)."
За однією з легенд засновником міста був козак Дружко, який заснував на території Олексієво-Дружківки, козацький пост приблизно у першій половині сімнадцятого століття.
12 вересня 2008 року напередодні Дня міста був відкрит пам'ятник козакові біля міської ради. Ескізний проект пам'ятника зробив дружківський художник Віктор Федоренко, а втілив у життя задум художника скульптор Юрій Тотуз.
5вересня
Загальний

День міста - Миколаїв

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar
Микола́їв — місто в Україні, обласний центр Миколаївської області, центр Жовтневого і Миколаївського районів.

Перші відомі поселення на теренах сучасної Миколаївської області з'явилися на берегах річок Південний Буг та Інгул (у середній течії) наприкінці пізнього палеоліту (близько 20 тис. років тому).
В добу пізньої бронзи (XII—VIII cт. до н. е.) на місці сучасного Миколаєва вже гуло величезне як на ті часи місто, що не поступалося розмірами навіть легендарній Трої. В місці злиття Південного Бугу з Інгулом було знайдено залишки укріпленого городища, що увійшло до наукових праць під сучасною назвою «Дикий Сад», як воно називалося мовою його засновників не відомо. Втім, дослідники вже запропонували ототожнити це городище з тим самим «містом мужів кіммерійських», про яке йде мова у епізоді «Одіссеї» Гомера (записана в VII cт. до н. е.), що оповідає про подорож Одіссея на край світу.
На високому мисі, над Бузьким лиманом, на площі близько 3 га (а колись городище мало ще більші розміри) збереглися рештки цитаделі та укріплень, будівель, знайдено давні поховання. Виявлено досить великий рів (шириною 5 і глибиною до 2 м), залишки невисокої стіни із саману (будівельний матеріал із висушеного глинистого грунту) на кам'яному фундаменті. Через рів було прокладено два мости на кам'яних опорах, що умовно отримали назви «південний» та «північний». Під час будівництва жител та інших споруд також використовували камінь — з нього складено фундаменти під стіни, що зводилися із саманних блоків.
Мешканці містечка займалися хліборобством, випасали худобу. Жили тут і ремісники, у тому числі — ливарники, котрі виготовляли не лише прикраси, але й зброю. Культурний шар містить уламки відповідних ливарних форм. А влітку 2008 р. на городище було знайдено рідкісний скарб з 12 сокир-кельтів.
На території городища також виявлено храмове приміщення сонцепоклонників (прото-мітраїстів) і кілька ям із залишками ритуальної їжі. Місцезнаходження пам'ятки та деякі знахідки дозволяють інтерпретувати її як давнє місто-порт на торгівельному шляху, що пов'язував басейни Чорного та Балтійського морів через річки Західний Буг та Південний Буг.
Опираючись на встановлені факти, дослідники відзначають — цілком правомірно стверджувати, що городище «Дикий сад» було містом зі складною соціальною організацією та зачатками державності, своєрідною «столицею» території від Дунаю до Дніпра і від узбережжя Чорного моря до півночі сучасних Миколаївської, Одеської та частково Херсонської областей. А ці землі у ІІ тис. до н. е. були досить густонаселеними — нині відомо понад 1000 селищ та городищ різних розмірів. Так що Край був здатним виставити не один корабель з добре озброєними воїнами. Тому деякі вчені навіть припускають участь воїнів «Дикого саду» у Троянській війні.
Існування ж на півострові, де розташоване сучасне м. Миколаїв, давнього міста-порту є підставою для перегляду дати заснування міста.
Така практика є нормою в сучасному світі. Так, в 1982 р. за результатами археологічних досліджень було переглянуто вік Києва. То, можливо, Миколаїв невдовзі буде визнано найстарішим містом України.
5вересня
Загальний

День міста - Луганськ

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar
Луганськ — місто в Україні, найсхідніший обласний центр держави. Розташований на середньому Подінців'ї, є центром 500-тисячної агломерації та посідає 11-ту сходинку серед міст України за кількістю населення.

За часів Запорозької доби на території міста існували козацькі зимівники Кальміуської паланки Кам'яний Брід та Вергунка, згодом постійні селища.


Запорізька Січ
Історія становлення Луганська як міста тісно пов'язана з розвитком металургійної та кам'яновугільної промисловості півдня Російської імперії. 14 листопада 1795 року російська імператриця Катерина II, з ініціативи командувача Чорноморським флотом адмірала Миколи Мордвинова, підписала указ про закладення державного ливарно-гарматного заводу біля річки Лугань (до того це була територія Луганського пікінерського полку, ще раніше — Слов'яно-Сербії — прикордонної зони між Запорожжям та Областю Війська Донського). Вибір конкретного місця для будівництва та саме будівництво були доручені шотландському підприємцю Карлу Гаскойну. 3авод (названий спочатку Катеринославським, а 1797 — Луганським) заклали поруч із селищем Кам'яний Брід. На новобудову запросили майстрів з Англії, а також прислали кваліфікованих робітників (разом з їхніми сім'ями, всього 575 осіб) з Олонецьких і Липецьких заводів Російської імперії. Для допоміжних робіт до заводу приписали селян ближніх державних сіл: Фащівки, Оріхового, Петропавлового і Городища. На будівництво (в цілому воно продовжувалося майже 10 років) залучали військовослужбовців і засланих.
3авод випускав військову продукцію (гармати) для Чорноморського флоту та військ, розташований на півдні Російської імперії (особливо відзначився в період Кримської війни 1853—1856). У міжвоєнний час виготовляв також на приватні замовлення сільсько-господарську техніку, обладнання для млинів, винокурень, цукрових зоводів тощо. У 1821 році селища Луганський Завод і Кам'яний Брід злилися в єдине господарсько-адміністративне ціле. Напередодні 1861 року тут мешкали 9 тис. жителів. 9 листопада 1882 року Луганський Завод із прилеглим селищем Кам'яний Брід став повітовим центром Катеринославської губернії.
Новий поштовх розвиткові міста надало будівництво залізниці Луганськ—Дебальцеве (нині місто Донецької області), 1874 року тут розпочався регулярний рух поїздів. 1897 Луганськ—Дебальцеве з'єднали з Азовською залізницею. До кінця XIX століття місто перетворилося на багатогалузевий промисловий центр (у 1898 році тут діяло 58 промислових підприємств: найбільшим був Луганський паровозобудівний завод). Згідно з даними перепису 1897 року, у місті мешкало 34 222 особи, з них за віросповіданням: 70% — православні, 20% — євреї, 4% — католики (переважно поляки), 4% — лютерани (переважно німці). Економічний бум кінця XIX — початку XX століття в Російській імперії істотно позначився на розвиткові міста (напередодні Першої світової війни Луганськ нараховував уже 68,5 тис. жителів).
Як робітничий центр Луганськ 1917 року активно підтримав владу рад (6 червня 1924 року ЦБК СРСР «за революційні заслуги» нагородив місто орденом Червоного Прапора). На початку 1919, наприкінці 1919 і на початку 1920 Луганськ — центр Донецької губернії. Українська влада майже не контролювала місто, опонентами більшовиків тут були донські козаки. Від 1938 року — центр Ворошиловградської області (1958—1870 та від 1990 — Луганської області).
На початку окупації вермахтом території УРСР навколо міста наприкінці 1941 року точилися тривалі бої. Місто зазнало значних руйнувань (втрати склали понад 1 млрд карбованців). Окуповане від 17 липня 1942 до 14 лютого 1943. У цей час у Луганську існували осередки руху Опору, в околицях діяв партизанський загін.
На початку 21 століття у місті працювало 87 промислових підприємств (провідна галузь — машинобудування). Водночас воно стало крупним культурним і науковим центром.
5вересня
Загальний

День міста - Харцизьк

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar
Харци́зьк — місто (з 1958) обласного підпорядкування Донецької області; 63 000 мешканців (1981, 1959 — 34 000, 1926 — 5 100). Засноване 1869. Заводи: трубний, сталедротово- канатний, машинобудівний, ливарний, металевих виробів, харчових концентратів. Металургійний технікум.

Заснований у 1869 як селище при станції, введеної в дію на Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. На місці сучасного міста ще в 1786 була заснована слобода Харцизька, що належала генерал-майору І. Д. Іловайському (назва його походить від слова «харцизи» (розбійник) - так у XVI столітті називали турки і татари оселявшихся біля південних кордонів Російської імперії біглих селян і запорізьких козаків, а місця їх поселень іменували «Харцизьк»). У 1883 була проведена залізнична гілка на Макіївський рудник, а у 1884 - на станцію Кринична та Ясинівка (сучасна Макіївка-Пасажирська), в 1898 - на макіївський металургійний завод «Уніон».
У 60-х роках XIX століття поблизу станції почалися розробки кам'яного вугілля. У 1880-ті роки в пристанційному селищі було декілька десятків дворів і трактир. До 1897 у тут налічувалося 674 жителі, 53 двора. Росіян було 486 осіб, українців - 188. Уродженцями Області Війська Донського були 99 чоловік, інших місцевостей - 575. Вихідцями з селян були 550 осіб, з міщан - 92, з дворян та духовенства - 13 чоловік.
В 1895 Харцизьким суспільством Дебальцевського механічного заводу в Харциську побудований котельно-механічний завод. В 1897 побудовані майстерні Шліхта (сучасний машинобудівний завод). В 1910 котельно-механічний завод став філією макіївського металургійного заводу, а з 1914 а окремим підприємством Харцизький трубний завод. З 1914 механічні майстерні об'єднані в 2 промислових підприємств - заводи «Фрессе» і «Рено» (у 1920 у об'єднані в завод «Ремруд», в 1928 у перейменовано в «Главармліт», зараз - «Армлит»).
З квітня 1923 Харцизьк став центром Зуєвського гірського району Юзівського округу, населення селища при цьому становило 3065 чоловік, а в 1926 у вже 5 645 чоловік. В 1929 утворена Харцизька волость, що об'єднала селища Харцизьк, Трубне, хутора: Золотарьова, Майсак, Цецюри, Панасенко, Нове Життя та інші. В 1931 у населення Харцизька склало 8323 людини.
З 1936 Харцизьк отримав статус міста районного підпорядкування, в 1940 в ньому проживало вже 13 146 чоловік. В 1930-1938 роках Харцизький трубний завод називався заводом «Сталь», тоді ж там було налагоджено виробництво труб великого діаметру. В 1940 побудований сталедротово-канатний завод (зараз Харцизький канатний завод - «Силур »). З 1930-х років працюють 2 великих колгоспу «Граніт» та імені В. К. Блюхера.
В 1956 в місті заснований трест «Жовтеньвугілля»: Харцизьк став регіональним центром вугільної промисловості (не маючи жодної вугільної шахти). У 1980-90-х роках керівництво окремими шахтами, а потім і цілим «Октябрьуглем» було перенесено в сусідні вугільні міста: Кіровське, Жданівка, Шахтарськ. В 1962 Харцизьк став містом обласного підпорядкування. У 70-х роках XX століття в місті побудований комплекс трубоелектрозварювального цеху на трубному заводі.
5вересня
Загальний

День міста - Костянтинівка

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar
Костянти́нівка — місто обласного підпорядкування у Донецькій області, районний центр.
Відстань до Донецька — 68 км. Площа — 1 172,72 кв.км. Населення — 79 тис.чол.
Водні ресурси: річка Кривий Торець (басейн ріки Сіверський Донець). Довжина — 88,36 км, площа водостоку — 1590 км2 , заболоченість 0,2 %. Клебан-Бикське водосховище площею 520 га, 9 водойм та 43 ставки. Земельний фонд Костянтинівки — 6,598 тис. га. Корисні копалини — глини та пісок.

Дата заснування міста — 1870 рік. Засновник — поміщик Номікосов. Назване на честь старшого сина Костянтина. У 1926 році Костянтинівка набула статусу селища міського типу. З 1932 року стала містом обласного підпорядкування.
З 1931 року у місті працює трамвай.
5вересня
Загальний

День міста - Алчевськ

Щороку, у суботу в вересні
Додав: NetStar
Алче́вськ — місто обласного підпорядкування у Луганський області, великий промисловий центр.

В Алчевську виготовляється чверть промислової продукції Луганської області. Основа промислової могутності міста — Алчевський металургійний комбінат (ВАТ «АМК») та Алчевський коксохімічний завод (ВАТ «Алчевськкокс»).

Місто носить ім'я свого засновника — відомого українського промисловця, підприємця і банкіра, мецената Олексія Кириловича Алчевського.

Як робітниче селище Алчевськ виник у середині 90-х років XIX століття у зв'язку з будівництвом біля залізничної станції Юр'ївка Катерининської залізниці (нині станція Комунарськ) металургійного заводу Донецько-Юріївського металургійного товариства.
Засновником Донецько-Юріївського заводу (нинішнього Алчевського металургійного комбінату), як і акціонерного товариства ДЮМО, був український промисловець і банкір, купець першої гільдії Олексій Кирилович Алчевський. Заснований ним завод ДЮМО був у той час єдиним в Україні металургійним підприємством, побудованим на вітчизняні капітали.
Під час гострої економічної кризи початку XX століття, не витримавши конкуренції з пануючими на Донбасі іноземними компаніями, і, отримавши відмову від царського уряду на прохання про кредит, О. К. Алчевський 7 травня 1901 року кинувся під поїзд на Царськосельському вокзалі в Петербурзі. Знецінені після загибелі Алчевського акції ДЮМО зосередилися в руках франко-бельгійських компаній.
На пам'ять про засновника заводу ДЮМО станція Юр'ївка за клопотанням російських промисловців була перейменована в 1903 році в станцію Алчевске. Від станції отримало назву і заводське селище, з 1902 року перетворилося в місто.
День народження
RSS Котра година: 22.11.2026, 19:41