«Український націоналізм» Степана Ленкавського |
|
|
|
Автор: natalka.
|
06.04.2010 р. |
 Післязавтра, 8 квітня, в приміщенні КМЦ «Є» (4-ий поверх) відбудеться презентація ІІІ тому збірника творів С. Ленкавського «Український націоналізм» за редакцією Олександра Сича. Третя книга-збірник в основному присвячена одній з важливих ділянок діяльності Степана Ленкавського в еміграції – міжнародній політиці. Проте до книги увійшли також його праці з інших галузей, які віднайшов Олександр Сич у закордонних архівах Німеччини та США. Початок презентації о 18 годині.
Довідка
Степан Ленкавський (6 липня 1904, село Угорники, поблизу Івано-Франківська – 30 жовтня 1977, Мюнхен) – український політичний діяч, публіцист, один із ідеологів Організації Українських Націоналістів. Народився у родині греко-католицького священика. Дитинство минуло в селах Фитьків і Загвіздя. Навчався на філософському факультеті Львівського університету. З середини 1920-х рр. стає активним учасником націоналістичного руху, провідним членом Організації Вищих Класів Українських Гімназій, членом проводу Союзу Української Націоналістичної Молоді.
В 1928 брав участь у редагуванні (разом з С.Охримовичем та І.Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного видання для молоді – журналу «Юнак», був співробітником «Українського голосу» (1929-1932, Перемишль) і «Бюлетня КЕ ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ)».
Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні (28 січня - 3 лютого 1929), один із 28 співзасновників ОУН. З лютого 1929 увійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу. Автор «Декалогу» («Десять заповідей українського націоналіста», 1929), в якому виклав основні морально-етичні засади учасника національно-визвольних змагань.
Листопад 1930 – заарештований польською поліцією у Кракові і у вересні 1932 р., під час процесу «конгресівців», засуджений до 4 років ув'язнення. 1939 – після гітлерівської окупації Польщі та частини західноукраїнських земель увійшов до складу Проводу ОУН (Б). У 1940, в період розколу в ОУН, від імені прихильників С.Бандери від переговори з А.Мельником. З квітня 1941 – референт пропаганди ОУН (Б). 29 липня 1941 р. як один з ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув'язнений у концтаборі «Аушвіц».
У повоєнний час жив у Німеччині. Був членом Проводу Закордонних Частин ОУН, курирував військовий сектор ОУН (Б), її розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв'язків (К-3), створив і очолював референтуру підсовєтських справ (РПС). 1959-1968 – після загибелі С.Бандери очолював Провід ОУН, згодом керував відділом пропаганди і редагував газету «Шлях Перемоги».
В останні роки займався філософією (китайською, індійською, спадщиною Г.Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера).
|
