Наше Місто Івано-Франківськ
 
  Приєднуйтесь!
Запам`ятати Вас?   Забули пароль?
 
Форум Блоги Анонси Статті Погода Пошук Галерея Карта Довідка Транспорт

Cherchez la Poisson, або В гості до івано-французів

Друк E-mail
Автор: Яна Іщук.    18.11.2011 р.
Cherchez la Poisson, або В гості до івано-французів (рис.1)Що таке «Риба» у розумінні музиканта? На це вам кожен музикант одразу ж відповість: то є функційно-тематичний каркас музичного твору, до якого можна під час гри (імпровізації) додавати потрібні (на розсуд та бажання виконавців) гармонії, акорди, підголоски, і т.п. віртуозні прикраси, котрі культурно-французькою музичною мовою іменуються «мелізмами», а гуцули ж на це все кажуть просто одним словом - форфоцлики. Багато ж таких мелізмів та форфоцликів найнеймовірніших візуальних  форм  та тембрових звучань я мала можливість споглядати та слухати на концерті того вечора, шукала обіцяну жінку-рибу і ніби знайшла її на найвиднішому місці — на самому екрані!… Але все по порядку.

Лісьтен ту зем, чільдрен оф зе найт - вот м'юзік зей мейд! (с)

Cherchez la Poisson, або В гості до івано-французів (рис.3)Купивши собі евкаліптових цукерок «з хрестиком», я сіла до маршрутки на Івано-Франківськ. Поїхали. За шоферським сидінням - скло, з-за котрого зі старого, позаминулого року друкованого «під сепію» календаря на нас, чемних пасажирів, гіпнотично з-під лоба дивився великий син Нації - Степан Бандера. Сама не відаю чому (можливо тому, що була уже в настрої насолоджуватися музикою під перегляд старого-престарого ч\б кіно?), - та чим довше я зупинялась поглядом на обличчі націоналіста, тим більше він мені здавався подібним до актора Бела Лугосі - Графа Дракули з фільму 1931 року. І тільки-но я почала заглиблюватися у роздуми щодо можливої співмірності магічних обдарувань Бандери та, наприклад, кошового отамана-характерника Івана Сірка - враз мої фантазійні думки урвалися ввімкненим шофером російським шансоном. От так я й їхала всі 3 години з одного бандерівського міста до іншого, ще більш бандерівського: "Ліш для тєбя, для тєбя", "Наталі", "А на том бєрєґу", "Ах, какая женщіна!" - і весь той час, допоки дорога гнучкою змією все глибше і м’якіше прослизала в густу осінню мряку, зі своєї заскленої сепії до мене німо і загадково всміхався темноокий Степан Дракула, великий син Нації…
 

Вас вітає місто Івано-Франківськ


Cherchez la Poisson, або В гості до івано-французів (рис.5)Місто-феномен, самодостатня провінція, українська літературна Касталія. Як можна жити тут і вважати це місто радянським і, цитую слова ініціатора, організатора та керівника-учасника проекту «Жінка-риба» Романа Рося - «убитим недавньою історією»? Так, ніби, перепрошую, до настання радянських часів мадам Історія вбивати ще не вміла, чи Івано-Франківськ якось по-особливому радянськіший, ніж інші міста України… Чи були б мистецькі роботи тих самих франківчан-творців такими, якими вони є, якби місто було інакшим? А якби завтра зранку місту повернули попереднє, старе ім’я - Станіслав - чи змінилась би від того його сутність моментально на якусь іншу, кращу? - запитую спеціально, адже не один раз чула від людей кепкування - мовляв, що то за назва радянська така дурнувата - на ім’я-прізвище… І нехай навіть славнозвісний місцевий літературний феномен названий «станіславським», та особисто я сприймаю місто тільки як Івано-Франківськ, ба навіть іншак - Івано-Франція , Івано-Французія, а його жителі для мене - то івано-французи та івано-француженки, на запрошення котрих я й відгукнулася і приїхала за враженнями від Росевого ансамблю (Роман Рось – скрипка, сопілка, перкусія; Зоряна Рось – вокал; Юрій Яремчук - саксофони, бас-кларнет, перкусія;), Кубів (vj-grupe Cube: vj Dapix, vj Glow, vj Ra) та чудових гостей - музикантів з країни-майже-тезки міста - Франції(Крістоф Роше – кларнети; Жак Ді Донато – кларнети, ударні).

Коли я їм - німий я мім


Cherchez la Poisson, або В гості до івано-французів (рис.7)У фойє кінотеатру "Люм'єр" людей зустріли прекрасна барокова музика (Тарас Коломієць - фагот, Юрій Товарницький - флейта) та картини, внесені як базовий сегмент до концепції проекту "Жінка-риба", та нікому, окрім як журналістам, ніхто нічого про них не хотів розказувати, а особливо їх творці (автор ідеї та концепції вступного дійства та автор фотографій Влад Бажалук, а також художники, чиї імена, нажаль, навіть не були згадані у прес-релізі проекту: Володимир Гривінський, Леон Кондрачук, Ярослав Яновський, Еріка Вітер, Ореста Крок). Можливо, в рамках концепції проекту це логічно - мовчати про головне, адже риби - німі, і кіно німе...Зненацька посередині фойє з'явилися бронзово-мальований «барон Мюнхгаузен» (а хто ж тоді, як не він?!) разом зі своїм білолицим загадковим приятелем (актори Андрій Кирильчук та Андрій Гулько) - і розпочали німу гру (теж концептуально вклалися! - міркувала я): «Мюнхгаузен» із лукавою посмішкою, як у шевця, зануреного в процес пошиття вбрання для голого короля, ловив у акваріумі невидиму рибку, а другий мім увійшов в образ метелика. Зрештою, сценка завершилась пригощанням публіки справжньою запеченою рибою. Але за допомогою якого саме ритуалу має бути врятоване, зібране наново-докупи тіло "орадянщеного" міста, як то було акцентовано у прес-релізі до концерту, художники-містики так і не зізнались. Йо - то йо, а нє - то нє, як кажуть у народі, і всі разом – актори, глядачі й митці,- попрямували до кінозалу.

Старі-нові портрети


Cherchez la Poisson, або В гості до івано-французів (рис.9)Перше, що на сцені помітили глядачі - це силует рибки у правому верхньому куті екрану, що світився там протягом всієї вистави і логічно сприймався як головний символ дійства. Як виявилось потім - то був усього лиш відблиск від мідних тарілок з ударної установки, а самого образу Риби - навіть жодного його трактування,- за весь час концерту не помічалося ані в музиці, ані у відео-роботі. Та якщо подивитися з точки зору такої, коли Рибу нам представили у фойє, а Жінка буде на сцені – то тоді все стає на свої місця, чи не так.
Будучи уже знайомою з роботою віджеїв, із манерою виконання Романом Росем і українським колективом та здогадуючись, як загалом будуть працювати з німим кінематографом група "Куб" разом з музикантами (для проекту віджеями були обрані фрагменти зі 150 французьких та радянських фільмів, відзнятих до ІІ-ї світової війни), я була зацікавлена в тому, як зійдуться у спільній з ними грі французькі кларнетисти (Жак Ді Донато, нагадаю, також грав і на ударних) та чи не трапиться тут такого невигідного в імпровізації обережного виконавського компромісу і "поступок" один одному сольного місця.

Cherchez la Poisson, або В гості до івано-французів (рис.11)І ці "поступки" сталися майже одразу та, що найприкріше - щодо вокальної партії: з першої ж народної пісні (в проекті використані пісні Полісся, багато з котрих були практиковані раніше Зоряною Рось у майстерні пісні Наталки Половинки) опісля активної фрі-джазової подачі інструменталістами вокал, тільки-но вступивши, залишався довший час відчуженим від загального дійства (право першого супроводу надали французам): Крістоф Буше дуже обережно додавав декотрі чисті діатонічні підголоски - здавалося, наче музиканти не були готові та не знали, як до тієї невідомої, екзотичної для них теми підступитися,чим її оточити, а оточити потрібно було так, аби не заглушити її автентичну чистоту звучання. Тільки по завершенні першої теми кларнетисти, а потім і всі виконавці разом, перевели з мелодії пісні інтонаційну нитку до своїх імпровізацій, розгорнувши її до багатоголосої "в'язі" і довівши до наступної, експресивної частини циклу. Як початковий контраст це залишення пісні наодинці можна було б зрозуміти у випадку, коли б така ситуація не повторювалася, однак знову і знову народна пісня розгорталася без впливу на супровідні інструментальні голоси та перкусію, ризикуючи так і залишитися в ролі всього лиш цитатного матеріалу без його обробки і влиття у імпровізаційну роботу. Та згодом, ближче до кульмінаційної фази та завершення концерту музиканти уже адаптувалися та могли набагато сміливіше підхоплювати і занурювати пісню у об'ємну звукову фактуру.

Cherchez la Poisson, або В гості до івано-французів (рис.13)В структурі концерту накладалися одна на одну дві стійкі сюжетні сітки-площини - пісенна і фільмова, при чому пісенна лінія залишалася незмінною, в той час коли робота віджеїв була налаштована на живу імпровізацію з інструменталістами, залишаючись при тому в межах спільного сценарного каркасу. Загалом у самому відео, при надбудові виключно народних пісень (варто зазначити, що контакт вокальної партії з відеорядом у зрівнянні з вищевказаним поєднанням із музикантами був щільнішим та динамічно і темпово більш струнким), помічалося акцентування на контрастах:  міського та сільського життів (засівання поля вручну - місто і його транспортні засоби), на простих щирих та штучних, манірних виразах однакових людських емоцій (футуристичні і звичні побутові сценки), протиставлення студійної роботи і документальної зйомки (тема війни), танцю-ритуалу і танцю-забави тощо. Цей контрастний ряд підхоплювали музиканти, найрізноманітнішими засобами прагнучи не тільки зобразити кадрово-сюжетну динаміку, а й вести за собою відеоряд, змінювати настрої та образи, не порушуючи  внутрішніх рамок кожної з тем. Все ж, під час споглядання за дією на сцені в певну хвилину виникло враження, що виконавці все далі і далі пускаються однотипного прийому - простої звукової імітації-передражнювання візуального ходу, а за цим поставало й інше - глядач міг швидко втратити чуття гри між віджеями та музикантами, та й сам починав чути себе зайвим при цій «забаві задля забави», котрою таким способом можна гратися довго, без кінця і цілі. Але цього ризикованого перегравання, на щастя, вдалося уникнути. Рятували такі складні моменти вдалі люфт-паузи у відеоряді та музично-візуальні збіги-"суперечки" : несподівано просто і ефектно спрацював контраст відеоряду - міських стриманих танців і шаленої весільної співаної коломийки; щемливо  і проникливо поєдналися в одне сюжети про заміжню на чужині жінку - і про чоловіків, що від'їжджають на війну; вишукано вивелась усіма учасниками виступу лінія через кульмінаційну, напрочуд вдало скомпоновану гротескну тему масового танцю у фіналі - до соло балерини під супровід пісні, своєрідного дистильованого в процесі дійства, кінцевого, ідеального образу Жінки (позаяк вона і виявилась головною героїнею у цій «сучасній опері», як визначив жанр дійства автор ідеї проекту). Здавалося б, наприкінці вистави відкрита циклічна форма дійшла до своєї тонкої, високої та тихої коди - але все ж концерт завершився ще однією кодою, вірніше - пост-кодою, гучною, простуватою, комічно-сентиментальною, "поцілунковою", навіть дозволю собі перебільшити і не помилюсь у цьому означенні - "розцілунковою".

Fish? Famme? Fin?


Cherchez la Poisson, або В гості до івано-французів (рис.15)Отже, концерт-імпровізація відбувся, а публіка, як зізнавались один одному глядачі, що сиділи довкола мене - тільки-но розігрілась «на балерині» і ввійшла в смак, як усе й закінчилось. Що ж, панове івано-французи, на завершення задля втіхи нагадаймо собі відоме народне прислів'я, істинність котрого зміг би вам щиросердечно підтвердити навіть сам барон Мюнхгаузен: з-за столу треба вставати напівголодним (або ж пів-ситим?), що є насправді дуже корисним для подальшого підтримання у доброму стані вашого здоров'я, міцного апетиту, живої уяви та хорошого, незіпсутого смаку.

Фото © Юрій Бакай
facebook twitter vkontakte

Залиште коментар першим
Ім'я  е-пошта
Символів залишилось: 600
 Відправляти сповіщення про нові коментарі
  Mathguard security question:
LH9         WKC      
X      C    R     BPH
BWT   EHM   Y4D      
N 2    8      T   L6H
WOD         IFM      
 

Пошук...

Категорії

Радимо переглянути