Івано-Франківськ — місто залізничне |
|
|
|
Автор: Andy_aka_Andy.
|
01.03.2009 р. |
 Ще довгий час до утворення Івано-Франківського аеропорту, який з 1992 року є міжнародним, чи не найважливішою транспортною артерією міста був залізничний вокзал. Утворення станції у Станіславові в 1866 році передувало відкриттю столичного вокзалу (1870 рік), а також вокзалу в Харкові (1869 рік). Виходить, наше місто може по праву пишатись і транспортною «прогресивністю», адже на той час станіславська залізниця поєднала як мінімум Львів, Чернівці та Бухарест. Що ж цікавого розказує нам історія про вокзал Івано-Франківська?
Станіславський вокзал — старший за столичний
«Двірець колійовий» у Станіславові споруджено паралельно з прокладенням залізничної лінії Львів—Ходорів—Станіславів—Чернівці (а у 1869 році лінію продовжено до міста Ясс, що в Румунії). Ця залізниця стала другою в Галичині після лінії Перемишль—Львів, збудованої у 1861 році. А нині, на території сучасної України, лінія Львів—Чернівці є третьою за віком. За неї старшими є вже згадана лінія Перемишль—Львів та дорога Одеса—Балта (1865 рік).
Отож, 1 вересня 1866 року потяг з кількома сотнями заінтригованих пасажирів вирушив зі Львова у Чернівці. У Станіславі поїзд стояв майже годину. А сама подорож тривала цілих 12 годин. До речі, не лише поїзд був у нашому місті першим — на вокзалі вперше в місті також спалахнуло електричне освітлення. Це сталося на початку 1897 року. Було впроваджено освітлення всього вокзалу, будинків станції, привокзальних територій, майстерень.
Станіславів як залізничний вузол вважався настільки важливим, що саме в ньому, а не у його конкурентах (Львів, Краків), відкрили дирекцію залізниць. Вона розташувалась у спеціально для того спорудженій величній будівлі. Нині це головний корпус медуніверситету. Згодом залізничну дирекцію перенесли до Львова.
Лінія Львів—Стрий—Станіславів з самого початку носила назву «цісарсько-королівська залізниця імені ерцгерцога Альбрехта», і була в першу чергу приватною, та її скоро перетворили у громадську. Оскільки Стрий мав сполучення через станцію Лавочне зі Словаччиною (в ті часи угорською), а через Дрогобич — із Хировом, Станіславів став важливим залізничним вузлом. Неабияке значення мало відкриття лінії через Надвірну до Ворохти. Подальша розбудова залізничної мережі диктувалася також нафтовидобувним промислом, в основному в околицях Дрогобича і Коломиї.
Розширення залізничних сполучень Станіславова на межі ХІХ—ХХ століть вплинуло на розвиток гірського туризму, який тоді ставав дедалі популярнішим. Залізничні маршрути, що проходили через місто, давали доступ до дуже цікавих, і на той час мало відомих місцевостей у Східних Карпатах.
Зустрічає і проводжає будівля
З часу зведення споруда вокзалу неодноразово зазнавала перебудов. Але, на щастя, не настільки радикальних, щоб нині втратилося її історичне обличчя. Перша реконструкція відбулася у 1886 році. Вона була продиктована зростаючими вимогами залізничного прогресу, тобто первинна невеличка будівля попросту не відповідала новим потребам. Вокзал розбудували: до основної споруди по обидва доки добудували одноповерхові флігелі. Відкрилися їдальня і канцелярія, а у 1905 році — колійова пошта. Над центральним входом, на куполі з ліхтарем, колись здіймалася скульптура крилатої богині, яка нині збереглася лише на старих листівках. Друга реконструкція проведена була у 2000 році. Сьогодні івано-франківський вокзал — це ряд дво- і триповерхових споруд, виконаних у стилі неоренесансу.
Місто залізничне
Вокзал споруджено було тоді ще на краю міста. Перед будівлею розкинулася простора площа зі стоянками для кінних екіпажів; паралельно залізничним шляхам ішла вулиця Залізнична, а перпендикулярно від неї відходила вулиця Грюнвальдська, що вела в центр міста. На схід від вокзалу знаходилися два передмістя (нині це мікрорайони Майзлі та Гірка), а між ними та станцією розташовувалися залізничні майстерні та локомотивне депо. Майстерні поклали початок машинобудуванню в нашому місті, з часом утворивши локомотиворемонтний завод. Він став найбільшим підприємством у місті, на якому в 30-х роках ХХ століття працювали 2-3 тисячі людей.
З часу прокладення залізниці в місті швидко «прибувало» населення. Якщо у 1880 році тут мешкало 20 тисяч людей, то у 1902 році їх уже було 55 тисяч. Багато з них були залізничниками. До 1939 року було заведено казати: «вони служать на залізниці». Так, тоді це була справді «служба» — постійна і надійна робота. Штатні працівники могли бути звільнені з роботи лише за серйозне дисциплінарне порушення. Кожен залізничник, окрім заробітної плати (може, і не надто високої), отримував повне «обмундирування», додаткову винагороду у вигляді вугілля, безкоштовні квитки для себе та сім’ї, а декотрим надавали навіть помешкання на станціях або будинках, що належали до залізниці. Значна частина залізничників у Станіславові нерідко споруджували собі «односімейні» будиночки — зазвичай скромні, але затишні, недорогі і свої. (Багато таких будиночків було якраз на Майзлях та Гірці). Люди охоче добивалися роботи на залізниці, там нерідко працювали залізничники у другому, а то й у третьому поколінні. Що не кажіть, залізничне місто...
______________________
Використані матеріали:
1. Всеукраїнський туристичний журнал «Карпати. Туризм. Відпочинок» (№1, 2004).
2. «Івано-Франківськ. Путівник по місту» («Ivano-Frankivsk. City Guide»).
|
|
|
