«В ім’я Господа. Амінь. Я, Андрій з Потоку Потоцький, староста галицький, лежайський і коломийський, полковник його Королівської Милості, всіх і кожного зокрема, кому тепер і в майбутньому слід знати, доводжу до відома:

свідомо, з Божою допомогою на своїй спадковій землі, там, де було село Заболоття, задумав місто під назвою Станиславів [збудувати], яке я вже з ласки Божої почав, щоб тут могли ґрунтовно селитися, а моїм коштом [обіцяю] фортифікувати його, зміцнити валами, оточити мурами і закрити міцними брамами.

При цьому [обіцяю] забезпечити його артилерією і відповідними боєприпасами так, щоб не тільки ворожим чатам, але й — дай, Боже, здоров’я і щасливої перемоги — самій ворожій силі був учинений опір, щоб мешканці згаданого міста при своїх маєтках і здобутках залишались безпечними.

Всім, хто тут буде поселятися, надаю свободи на двадцять років, протягом яких їм вільно приходити і відходити. Наказую відміряти місце спорудження будинків відповідно до потреби і бажання кожного.

У передмісті дозволяю будувати броварні, солодовні, винниці, фільварки, на що кожному будуть виділені ділянки. Даю свободи на сівбу, городи, поля, всяку торгівлю, шинки, варіння пива, ситіння меду, гнання горілки, продаж їх та інших речей, які можуть найкращі привезти із собою, як у місті, так і в передмістях.

Та насамперед, християнин кожну справу мусить починати з примноження слави Божої, а потім дотримуватися закону, який є основою всього і на якому стоять і утверджуються цілі держави. Тому під назвою Найсвятішої Діви, святих Андрія і Станіслава я збудував костел. Будуть відміряні місця на церкву для вірмен грецького обряду та на школу гебреям, і дозволяю кожному з них відправляти богослужіння відповідно до своєї віри.

А оскільки закон, про що вже згадувалося, всьому робить порядок, то я за традицією всіх найголовніших міст згаданому моєму містові й жителям дозволяю це магдебурзьке право, щоб ним судилися і в усіх справах його дотримувалися.

Вони, а також я сам і мій спадкоємець мусять вибрати двох бургомістрів і подати їх громаді, а на їхнє місце з громади будуть вибрані двоє, щоб залишався повний склад.

Напередодні свята св. Аґнеси всі мешканці, а також виборні з бургомістрами, перед тим домовившись і вибравши з-поміж дванадцяти мужів чотирьох радних і війта, мусять повідомити мене і мого спадкоємця через бургграфа чи мого делегата. Після затвердження у новому складі виборні разом з іншими повертаються до ратуші і складають офіційну присягу. А оскільки я з особливої ласки за заслуги в заселенні міста благородному Бенедиктові Андрушевському дарував право на пожиттєве війтівство (він має на це відповідний документ, в якому я обіцяю зберегти за ним це місце), то після його смерті у щорічних виборах нікому не надається перевага.

Після цих виборів уряду і виконання ним присяги на другий день уряд з усією громадою мусять вибрати двох міщан, гідних довіри і які мають власне господарство, котрі мусять завідувати люнаріями (своєрідний податковий відділ — перекл.).

Суди, як війтівські, так і радницькі, мусять відбуватися в ратуші (яку я обіцяю збудувати власним коштом), а поки що в іншому місці. Ці суди мусять судити і карати згідно з законом, добре пам’ятаючи про свою присягу.

Бургомістр з радними мусить вміло керувати міськими справами. Для потреб урядові дозволяю мати лазню, цегельню з вапняною піччю, бляхарню, перекупні крами на столах від місця на ринку.

Для більшого збагачення цього міста я випросив у його милості нашого короля ярмарки і торги. Торги: перший у неділю, другий у четвер кожного тижня. Ярмарки три: один на свято св. Станіслава, другий на св. Андрія, третій на Різдво Найсвятішої Діви Марії, і всі вони мусять відбуватися протягом чотирьох тижнів. Про ці ярмарки слід сповіщати ратушним дзвоном. Обіцяю купецькому людові до війтівського суду давати свого суддю для справедливого вирішення справ.

На ці ярмарки дозволяється всякому людові — як чужоземному, так і польському — приїжджати, торгувати, купувати, привозити, продавати різноманітні якнайкращі чужоземні і польські товари як великим, так і малим купцям без усякого винятку.

Також оголошую і зобов’язуюся, що після закінчення свобод, або радше волі на двадцять років, містяни і всі жителі на вічні часи не будуть зобов’язані до жодного боргу, тільки за звичаєм усіх міст мусять сплачувати до моєї скарбниці на день св. Мартина чинш (регулярний податок — ред.) у три злоті з дому, сім злотих з лану поля, три злоті від горілчаного котла (хто гнатиме горшку), а також чотири злоті з мірою від варіння пива.

Понад ці повинності не мусять вони давати жодних десятин, як-то: бджолиної, овечої, свинячої, тільки від бджолиного вулика по три гроші. Не мусять їх заставляти ні я, ні мої спадкоємці, і зобов’язую своїх спадкоємців, щоб у всьому цих прав, наданих закладеному мною місту, дотримувалися.

Обіцяю, що спадкоємці мої не виконуватимуть всяких панщинних робіт: ні шарварків, ні підводів, ні розношення листів, ні взагалі жодних робіт, — крім передмістян, які завжди мусять виконувати всякі повинності, що збереглися при тих правах і свободах.

Кожен мусить з дому дати чотири злотих, з лану — вісім злотих, з горілчаного котла (хто гнатиме) чотири злоті. Ні вина, ні меду не мусять продавати, тільки купувати від містян для продажу; не мають права ні ситити собі меду, ні перепродувати його; варіння пива з мірою — п’ять злотих; шарварки, коли трапиться необхідність, слід відправляти до міських млинів (бджолину десятину від кожного вулика сплачувати по шість грошів).

Ці кошти на день св. Мартина разом з міськими повинностями слід віддавати до моєї скарбниці. Цього їм цілком дотримуватися обіцяю і своїм правом стверджую, що ці права будуть однаково служити людям всякого віросповідання і національності, котрі будуть тут селитися. Бажаючи якнайкраще їх авторизувати, стверджую підписом своєї власної руки і прибиттям печатки. Діялося це у Станиславові, дня 7, місяця травня, року Божого 1662. Андрій Потоцький».

«В ім’я Господнє. Амінь. Андрій з Потоку Потоцький, староста галицький, лежайський, коломийський і т. д., пан і власник міста Станиславова та інших маєтностей, які належать до нього,

доводжу до відома спадкоємців, орендарів і всіх моїх наступників, котрі після мене отримають у спадок новозбудоване місто Станиславів із селами, які до нього належать, тепер і потім з Божої волі до нього приєднаними, і всі маєтності.

Я, для примноження більшої й необмеженої Божої слави, а також прославляння Непорочної Діви Марії, Божих святих: апостола Андрія і єпископа-мученика Станіслава — патронів наших, та Матері Богородиці Анни — патронки нашої,

почавши від основи нове місто під назвою Станиславів з прославляння Господа, яке є початком усякої справи, офірую костел і нижче підписаним документом зі спадку свого забезпечую, збагачую і облаштовую.

Перш за все отця-настоятеля з двома священиками-вікаріями до цього костелу призначаю та наставляю до виконання духовних потреб і Його милість Войцеха Бялашевського, який добре прислужився молитвами за мою душу на війні, вдома і в костелі; пропоную його до цієї нової фундації [настоятелем] і закликаю та благаю його присвятити тут свою працю Святій Римській Церкві.

Повинністю двох священиків і настоятеля будуть обов’язкова відправа щодня малої літургії або іншим разом, за моїм поданням, курсу проповідей і однієї співаної Служби Божої за живих фундаторів та нашого батька. А коли з цього світу з Божої волі переселимось, той курс і Службу Божу за померлу душу слід продовжувати. З них літургії слід відправляти щотижня дві: одну в середу — за очищення душ померлих, які не мають жодної допомоги, другу в п’ятницю — поминальну за батьків фундаторів та їхню родину.

А оскільки зараз подаю його милість отця Бялашевського за настоятеля до мого Станиславівського костелу, тож з моєї волі ніхто інший, тільки мій спадкоємець римо-католицької віри може займатися цим і пропонувати [кандидата на посаду настоятеля].

Для згаданого вже станиславівського фарного костелу й отця-настоятеля з його священиками такий дар на вічне володіння чиню. Насамперед це певна частина в с. Пасічній, набута від шляхетного пана Станіслава Метельського, з млином, корчмою і всіма приналежностями, з підданими і їхніми повинностями. Собі ж я нічого не залишив, бо сам її купив.

Як свідчить запис згаданого пана Станіслава Метельського, я віддаю в оренду згаданому настоятелеві цей ґрунт — власність станиславівського костелу. Ґрунти, що належать до цього села, крім селянських, теж до фільварку отця-настоятеля мусять належати.

Перший ґрунт тягнеться від с. Пасічної, вздовж через галицький гостинець (великий битий шлях — перекл.), який пролягає від Загвіздя; з гостинця — панським ланом угору до меншої могилки, а від неї до більшої могили і просто до пасічнянської дороги, що йде з Угринова. Там у довжину ці ґрунти закінчуються біля угринівських полів та дороги. В ширину на другому кінці вони повинні простягатися до вільшини і вздовж пасічнянських полів до лану Беднарчика, а вище — попід лазом. У лазах ґрунти позначаються в ширину і довжину вище угринівських полів, почавши від пасічнянської і загвіздянської межі, самого лісу і лазу Міхалка, який живе в с. Пасічній, підданого загвіздянського пана. Ці так звані лази до цих пір називають Розцішаковський, Шенковський, Пилипівський, а малий яр чи рів ділить посередині лази Тиховічовський і Шайковський.

А якби випадково млин у селі Пасічній через повінь або з іншої причини було зруйновано, тоді я дозволяю через свого заступника отцеві-настоятелю виділяти борошно на потреби парохії, не міряючи, скільки буде потрібно в усіх моїх млинах, що належать до Станиславова, поки не полагодять млина.

Цьому ж отцеві-настоятелеві дозволяю і на вічні часи наділяю і записую десятину з усіх моїх фільварків, які тепер йому належать і пізніше належатимуть до Станиславова, а також врожаї і пашу з городів. Також дарую і навіки встановлюю давати щороку теперішньому отцеві-настоятелю і його наступникам щороку 600 польських злотих, розділяючи їх на чотири частини. З них він сам себе, а також священиків і костельних слуг щороку міг би утримувати, додаючи до цього столове, якому щороку служитиме від усіх богобоязливих жителів міста Станиславова з будинків на Ринку — п’ятнадцять грошів, а з кожної вулиці і двору по шість грошів.

Цим пунктом зобов’язую своїх спадкоємців, щоб у дотриманні цього права отцеві-настоятелю сумлінно допомагали.

А щоб ця фундація моя і воля мали достатню вагу, правдивість, певність і довговічність, поступаючи згідно з народним правом, — зобов’язуюся до галицьких актів міських і земських, а також до львівських значних консисторських подати і законодавчо затвердити зі своїм потомством, і записуюся виконувати непорушно. Під цим своєю власною рукою підписуюсь і прикладаю свою печатку.

Діялося це в місті Станиславові, моїй власності, дня дев’ятого місяця, року Божого 1662. Андрій Потоцький, староста галицький, коломийський, лежайський і т. д.».

«Андрій з Потоку Потоцький, коронний хорунжий, староста галицький, лежайський, в новозаснованому місті моєму Станиславові від його початку почав я пропагувати католицьку релігію. А що в цьому моєму місті почала селитися частина гідних поваги вірмен, поєднаних унією з нашою релігією, то для спільного добра наказав я їм збудувати церкву, для чого розпоряджаюся таким чином.

Призначаю в Княгинині фільварок з частиною наділеного до нього поля, в Угринові — млин з одним колесом, з якого за кожну чверть повинно йти двадцять злотих у прибуток священика. Крім того, священикові, поки він ще сам не буде здатний утримувати церкву, обіцяю дати матерії для риз. У самому місті даю йому будинок, відповідно збудований біля церкви. Біля будинку буде город, користатися з якого повинен лише священик. А щоб мої фундації і далі були певні, при своїй печатці власною рукою підписуюсь у Станиславові дня 23 травня 1665 року. Андрій Потоцький, королівський хорунжий».

OBP         J        
  T    F    T P   1GK
OQL   EA3   1WI      
  G    R      Q   5KP
GTG           6