Укри та українці: забута історія предків
В. О. Дем'янов, О. А. Андрєєв, «ДЦ "Рівне-Суренж"», 19 Березня, 2008 року Питання виникнення та становлення самоназви одного з великих європейських народів, українців, не дає спокою не тільки власне йому, але і слов'янському оточенню, не байдужому до оцінок історії цього народу, чиї землі є прабатьківщиною слов'янства.

Історична доля українців, які після часів Київської Русі та Волинсько-Галицької держави, з XIV cт. довгий час перебували територіально розділеними (Велике князівство Литовське, Польща, Угорщина, Московське царство) не була легкою. Проте почуття єдності у народу не втрачалося. Основи цієї єдності закладені задовго до XIV ст... Щось дуже важливе стимулювало частину слов'ян, від Західного Бугу до Дону, від Прип'яті до Чорного моря, називатись українцями.

Спроби істориків ХІХ ст.. пояснити назву українці як похідну від слова окраїна, було лише приниженням підлеглого народу, який не міг по суті бути „окраїнним" сам до себе. Подібне трактування лише збурило українську інтелигенцію і започаткувало нею широкий пошук історичного джерела назви.

Серед інших популярних версій слід згадати, прив'язку походження слова Україна до поняття окраяна (чимось обмежена, оточена, відділена) та до поняття край (батьківщина, рідна земля). Слабкість цих версій в їх натягнутості, поверхневості, бо вказані поняття побутують у всіх слов'ян і чимось особливим не ідентифікують окремий народ. Вони не є предметом гордості для цього народу.

Останнім часом широкої популярності набула версія походження назви Україна та українці від поняття укри, назви якогось могутнього та невідомого нам древнього народу, частина якого з часом оселилася на Балтійському Помор'ї. На доказ цьому приводяться історичні повідомлення німецьких хроністів та конкретні факти Балтійської Поморської землі Укрмарка та слов'янського племені укрів, що відоме в ІХ – XII ст.ст. (в місті Таргелов, Німеччина, відкрито музей слов'ян-укрів). Проте тісно пов'язувати тих укрів з сучасними українцями складно. Не зрозуміло і як назва поморських укрів могла стати головною для центральнослов'янських земель?

Стосовно існування могутнього та древнього народу укрів, то поки що важко знайти йому історичний відповідник. Як правило захисники версії його існування ідентифікують цей народ з індоєвропейцями або аріями. Звідси і висновки про особливу вийнятковість цього народу, його історичну довговічність та першородність, що викликає різку критику опонентів.

То чому ж слов'янський народ, на землях якого розпочалося слов'янотворення, назвався українським? Чому він не залишив собі попередню назву – руси чи роси?

Та і хто такі укри і як вони пов'язані зі слов'янами, русами, історією всієї Європи?

Головною помилкою всіх попередніх дослідників проблеми укрів є націленість їх на те, що укри це обов'язково плем'я чи народ. В той час, як на нашу думку, все набагато простіше. Укри – це специфічна група людей, древня каста, інтелектуальна верхівка древнього суспільства, носії високих духовних знань. Це обдаровані від природи люди, люди давніх ведичних знань, люди з надзвичайною розвиненою власною енергетикою (біоенергетикою), що здатні впливати на оточуючих людей і світ. Це носії дуже давнього світогляду який вони несли тисячоліттями(!) на величезних просторах Євразії.

В різні епохи, в різних місцях, в Персії, Вавилонії, Шумері, Єгипті, Римській імперії, у древніх слов'ян, їх називали по різному: мудреці, пророки, Сини Божі, отці, старійшини, волхви-укри, месії.

Саме слов'янські волхви і є тими загадковими украми, людьми з надзвичайно древньою та надзвичайно духовною (арійською) історією. Саме волхви-укри, створили потужний осередок слов'янотворення на землях древньої Волині, започаткувавши процес духовного зростання (просвітлення) місцевих народів та дали ім'я своїм учням – руси (просвітлені), а також слов'яни (ведені Матір'ю Славою), та дуліби (з'єднані в кулак).

Історія слов'янських волхвів-укрів є водночас і величною і трагічною. З часу своєї появи в Європі у VI ст. до н.е. і до початку деградації створеної ними просвітницької системи, волхви-укри здійснили гігантську об'єднавчу роботу та збудували слов'янотворчий центр на Волинських землях – загальнослов'янську державу Дулібію Рось.

Упадок цієї держави в VIII на початку IX ст..ст. пов'язаний з відходом тогочасних волхвів-укрів від світоглядних основ древнього вчення, збудованих на знанні Вселенського закону, що породило процеси псевдоволхвізму та самозванного волхвізму. Але з другого боку, саме цей упадок став початком державотворчих процесів в різних регіонах слов'янського світу. Особливо активно він відбувався по кордонах слов'янського світу (держава Само, Великоморавська держава, Болгарія і т.п.).

Волхви після падіння Дулібії Рось на початку ІХ століття переселились в Новгород на Волхові. Фактично не контролюючи ситуацію, лишень боролись, як могли, за вплив у слов'янському світу. Створивши волхвівські центри на Балтиці (о. Рюген, Помор'я) та в Половецьких землях (на р. Урал), вони відтягнули власний відхід з політичної арени і нічого не змогли вдіяти з самозваним волхвізмом та псевдоволхвізмом.

Влада в новостворених слов'янських державах була вже не волхвістською, а суто князівською. Боротьбу було програно, а деградоване в період VI – IX ст.ст. язичництво (релігія на основах волхвізму) було замінено на інші релігії. Не зважаючи на народні протести та окремі спалахи жрецького спротиву, боротьба з князівськими рішеннями уже нічого не давала.

Історія волхвів-укрів та створеної ними загальнослов'янської держави Дулібії Рось описана у випущеній в двох виданнях книзі В. О. Дем'янова та О. А. Андрєєва з назвою „Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)". Саме в ній Ви знайдете фактичний матеріал, карти, фотографії, нові визначення відомих понять.

Що ж стосується українців та їх назви, тобто того народу, який у ІХ ст. втратив своїх очільників, волхвів-укрів, але який в переказах, казках, міфах, звичаях, традиціях, зберіг пам'ять про древніх і колись мудрих керівників, вповні природно було (шануючи культ предків) цьому народу назватися їх послідовниками. Українці – нащадки волхвів-укрів.

Останній спалах цієї ведичної духовності ми бачимо в період визвольних воєн українського народу XVII ст.., період козацтва та активної діяльності козаків-характерників, прямих послідовників жреців-гвардійців (датів) волхвівських часів. Саме в цей період відбувається остаточне закріплення назви народу – українці та назви держави – Україна.

Боротьба князівської влади з деградованим язичництвом, монголо-татарське панування, втрата ведичного знання, відсутність достойних носіїв цього знання, війни та час, зробили свою роботу. З історичної пам'яті народу стерлись сторінки древньої слов'янської, роської, дулібської, волхвівської історії. Залишились лише її фрагменти, головним чином в культурі, побуті, народній обрядовості, назвах.

Народ, який колись обіймав центр Дулібської держави, народ розділений з XIV ст. на частини, народ слов'янський, народ, що перший назвався русами-росами, почав відчайдушно боротись за своє самозбереження і став зватися – українцями. Він, пов'язав себе з величними та шанованими предками, тими яким він завдячує духовним злетом, своєю багатою культурою, цікавими традиціями та минулою величчю.

Можливо варто вийти з історичного безпам'ятства?



1.Дем'янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі). – Київ, 2006. 2.Дем'янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. – Київ, 2007.

3.Сайт: www.rivne-surenzh.com.ua

4.Сайт: http://orei.livejournal.com/126811.html

Гарна казочка, але якби не сучасна деградація, як було написано, нащадків волхвів-укрів, то може і повірив би...
самого цікавить питання вже давно, перечитав дуже багато літератури, теорій які дійсно спираються на факти зараз немає.
Але сподобалась дуже одне пояснення:
За часів Антів(багато дослідників кажуть шо то предки слов'ян, як і сусідні племена Склавинів), коли вони воювали з Готами, готський літописець Йордан записав шо Анти називають свою країну Ойум(чи Оум). Корінь слова Оу, а закінчення юм і ум відноситься до готської мови (вни ше наші річіки називали як Дніпрум, Дніструм)
А Країна це спільна слов'янська назва рідної землі. Навіть на початку 90-х може пам'ятаєте була така непризнана "Република Српска Крајина" вони її називали ше просто Країна. Тому виникає просте питання шо таке Оу чи просто У, як воно звучить тепер. Кажуть що то означає захист чи шось таке.

П.С. А нарахунок росів-русів то шо "просвітлені" - це тільки одна з гіпотез

http://video.yandex.ru/users/mav-pidstupnyj/view/78/
интересный фильм. Про Талергоф, например, вообще раньше не слышал..