 Дитяча безпритульність — одна з найгостріших проблем українського суспільства. Діти, що опинились на вулиці через невідповідні умови проживання, неповну сім’ю, яка не може утримувати дітей, або батьків–емігрантів чи алкоголіків, є чорною плямою нашого соціуму. Зазвичай «діти вулиці» проживають на вокзалах або в недобудованих житлових будинках, які є прихистком для них доти, доки вони не опиняться у спеціалізованих закладах. Звісно, Івано-Франківська ця проблема не оминула. У місті для таких дітей існує не один спеціалізований заклад, але першою їхньою «домівкою» є івано-франківський притулок для неповнолітніх.
Про проблеми, радості та теперішню ситуацію в притулку Нашому Місту розповіла директор закладу Марія Серденько.
— Пані Маріє, як Ви оцінюєте роботу притулку на сьогодні?
—
У першу чергу, забезпечення з боку держави недостатнє. Цього року воно
ще більше скоротилося порівняно з минулими роками. Коштів не вистачає
навіть на захищені статті. Це дуже болюча і складна тема для нас на
даний час.
— Як Вам усе-таки вдається «вижити» в умовах фінансової кризи?
—
Нам зараз відчутно сприяють спонсори — декілька фірм, які допомагають
притулку у постачанні одягу, канцтоварів, засобів особистої гігієни —
усіх необхідних предметів для повноцінного проживання дітей. Нещодавно
до нас завітали гості з Канади і придбали кожній дитині одяг, для
спортивного залу було куплено тенісний стіл, дитячий футбол та інший
спортивний інвентар. Другого березня відбувся благодійний концерт
«Краплинка серця — дітям», де було зібрано 8100 гривень. На ці кошти ми
закупили канцтовари, одяг та засоби особистої гігієни для дітей.
Зараз
ми розшукуємо спонсорів, які б допомогли з постачанням продуктів
харчування, адже у бюджеті 2009 року коштів на них виділено недостатньо.
— Опишіть, будь ласка, детальніше діяльність закладу.
—
Наш заклад надає соціальний захист дітям від 3 до 18 років терміном до
90 днів. У притулку діти живуть, навчаються, з ними проводиться
корекційно-навчальна робота. Також вони виконують гурткову роботу:
вишивають, вчаться працювати з комп’ютером, займаються танцями.
— Де діти опановують шкільну програму?
—
Вони відвідують івано-франківську загальноосвітню школу №17. Після
уроків діти залишаються на групі продовженого дня, де виконують домашнє
завдання.
— Чи їздять вихованці притулку на екскурсії?
—
Так. Ми їздимо у Львів, Яремче, щорічно відвідуємо Почаїв, Маняву,
Гошів. Проводимо екскурсії і по місту — в художній та краєзнавчий
музеї. Дітей, які мали проблеми з законом, ми водимо на екскурсії в
СІЗО — щоб вони бачили, як карають порушників закону і щоб не опинялись
на їхньому місці.
— То до вас потрапляють і такі?..
— Потрапляють і, на жаль, доволі часто.
— Як Ви оцінюєте поведінку дітей до того, як вони сюди потрапили, і після того?
—
Коли вони лише сюди потрапляють, то є замкненими, скутими, не
відкриваються людям. Під час виховання у притулку вони не лише
отримують знання, а й стають відкритішими для спілкування.
— Куди діти потрапляють після притулку?
—
Варіантів досить багато: діти потрапляють у будинки сімейного типу,
прийомні сім’ї, школи-інтернати, дитячі будинки, а якщо це можливо, то
повертаються у рідні сім’ї.
— Як би Ви охарактеризували основний контингент дітей у закладі?
—
В основному це діти з малозабезпечених сімей, а також соціальні сироти.
Соціальні сироти — це діти, що мають живих батьків, проте останні не
займаються належним вихованням своїх нащадків, вживають алкоголь,
наркотики. Ми також виховуємо дітей із родин з незадовільними умовами
проживання.
— Як такі сімейні умови впливають на дітей?
—
Якщо вони виховуються у невідповідних умовах, то і копіюють своїх
батьків: п’ють, курять, займаються проституцією, адже весь негатив із
сім’ї переходить на дітей. Діти поганими не народжуються, а стають
такими, в яких умовах виростають. А нерозуміння з боку батьків,
відсутність їхньої уваги ускладнює ситуацію, і в результаті діти
тікають із дому...
— Насамкінець, що б Ви хотіли сказати усім молодим батькам, щоб їхні діти ніколи не страждали від подібних страхіть?
—
Найперше я б хотіла попросити їх: перш ніж стати батьком і матір’ю,
обміркуйте це рішення і задумайтеся, чи готові ви виховати цю дитину
належним чином і що ви готові їй дати. Нехай молоді майбутні батьки
завжди задаються питанням — чи буде ця дитина бажаною і любимою, чи ж
вона просто піде в життя, а батьки не будуть задумуватись, ким вона
виросте і як складеться її подальше життя.
|
