Вірменський слід у Станиславові та доля ікони
Автор: Majesty, Вчора, 20:31

Фото: Hans-Joachim Kiel / Wikimedia Commons, CC BY-SA 3.0 at
Коли Андрій Потоцький закладав нове місто на Покутті, він одразу подбав про те, щоб тут оселилися люди різних вір та ремесел. У виданні «Pamiątki miasta Stanisławowa» від 1858 року розповідається, що близько 1662 року засновник запросив до Станиславова вірмен із Угорщини та Волощини, а також волохів, які згодом завели тут свою торгівлю. Для нової громади збудували дерев'яний костел, забезпечивши його полями, млином в Уринові та навіть шматком сукна для першого священника Григорія Бальзамовича. Згодом духовне життя громади міцніло, а на початку XVIII століття єпископ Деодат Нерсешович освятив новий мурований храм.
Часопис «Wschód» у 1937 році згадував, що старий дерев'яний костел вірменів згодом замінили на муровану святиню, яку збудував син засновника міста, гетьман великий коронний Юзеф Потоцький. До цього нового храму у жовтні 1762 року урочисто перенесли чудотворний образ Найсвятішої Діви Марії Ласкавої і Плачучої зі старого дерев'яного храму. Початки цього твору губляться в часи шістнадцятого століття, а сам образ виконано темперою на полотні, натягнутому на дошку. Фахівці пізніше зазначали, що він нагадує Ченстоховську Богородицю, лише без характерних рис і слідів на обличчі.
Вірменські купці Станиславова торгували з розмахом аж до початку XIX століття. У публікації 1887 року «Stanisławów i powiat stanisławowski pod względem historycznym i geograficzno-...» детально описується, як перед далекою подорожжю купці спочатку йшли до сповіді та залишали пожертви на молитви. Вони вирушали до Бессарабії, Молдавії та над Чорне море, орендували величезні ділянки незайманої землі для випасу худоби та коней. Коней і волів, куплених у степах, гнали на ринки Західної Європи, зокрема до Вроцлава, звідки привозили вироби зі срібла й золота, срібні монети та хрестики для покупців удома.
Старі описи згадують і церковне життя громади. Згідно з постановою єпископа Деодата Нерсешовича від 17 червня 1700 року, у Станиславові мали двічі на рік збиратися духовні синоди за участю священників із Покуття та Поділля. Під час одного з таких зібрань у травні 1704 року нарахували чотириста шістдесят душ вірменського походження у місті, і понад п'ятсот їх тут ніколи не набиралося. Разом із вигнанцями з Кам'янця сюди прибули й черниці-вірменки, які спочатку жили по приватних будинках, перш ніж перебратися до Львова.
Храм не раз горів і руйнувався. У 1868 році пожежа знищила все місто, не оминувши й вірменський костел, але чудотворний образ уцілів. За кілька років відновленням храму займався тодішній вірменський настоятель, а згодом львівський архиєпископ Ісаак Ісакович. У Першу світову війну будівля знову сильно постраждала, і духовенство з громадою відбудували її ще раз.
Тогочасна преса писала про цю пам'ятку як про останній монумент колишньої величі вірмен у Станиславові, який доживав свої дні вже без колишніх маєтків та значної парафії, тримаючись переважно на скромних пожертвах вірних.
Джерела: «Pamiątki miasta Stanisławowa», 1858 (суспільне надбання); «Stanisławów i powiat stanisławowski pod względem historycznym i geograficzno-…», 1887 (суспільне надбання); «Wschód : Lwów, Stanisławów, Tarnopol : życie miast i wsi województw południow…», 1937 (суспільне надбання)
Коментарі
Немає коментарів до запису