 Чимало хто з нас бачив у місті хлопців (а серед них іноді й дівчат), які стрімко пересуваються, долаючи перешкоди, стрибають з висоти без страховки, виконують видовищні, нелегкі й очевидно небезпечні трюки. Здається, одна необережність — і хтось травмується, проте їхній рух продовжується без жодного синця. Ці зірвиголови називаються трейсерами*, а те, чим вони займаються — паркуром**. Паркур — це мистецтво пересування у просторі, яке включає досконале володіння тілом та комплекс акробатичних навичок, які трейсер може використати в будь-який момент. Головна ідея паркуру звучить: кордонів не існує, існують лише перешкоди, які потрібно подолати.
Зроблено у Франції
Паркур було засновано в 1987 році Давидом Беллем у маленькому французькому містечку Лісc. Хоча насправді ідейні корені паркуру сягають початку 20 століття, коли офіцер французького флоту Жорж Ебер з захопленням висловився про фізичний розвиток та навички африканських племен, а потім запропонував метод бойової підготовки солдат — так звану смугу перешкод.
Найпершою паркур-командою була «Ямакасі», учасником якої 8 років був Белль. У 1997 році він із командою заснував «Асоціацію мистецтва пересування» і зняв кілька роликів, які справили ефект бомби по всій Європі. «Ямакасі» стали героями кількох статтей, знялись у кліпі гурту «I AM» та у спортивній програмі «Stade 2». У лютому 1998 року хлопцям запропонували зайнятись постановкою трюків у мюзиклі «Notre Dame de Paris». Після зйомок Белль та Фука розійшлися у зв’язку з фінансовими проблемами та незгодою у баченні суті мистецтва пересування. Цей момент став вирішальним і фатальним в історії команди — без їхньої участі було знято фільм «Ямакасі» (2001 р.), який мав неабиякий успіх та сприяв поширенню паркуру в світі. Так із передмість Парижа паркур досить швидко поширився за межі Франції.
Паркур прийнято класифікувати як екстремальний вид спорту (хоча багато досвідчених трейсерів схильні вважати його навіть ближчим до бойових мистецтв). Суть паркуру полягає в тому, щоб долати всі перешкоди на своєму шляху так, як би ти це робив у надзвичайній ситуації, втікаючи від когось/чогось або женучись за кимось/чимось. Важлива характеристика паркуру — ефективність: трейсери повинні пересуватись не лише якомога швидше, а й якомога раціональніше та ефективніше, уникаючи при цьому будь-якої шкоди для тіла. Практика паркуру сильно розвиває орієнтацію в просторі, а також певні ментальні характеристики — впевненість у собі та водночас об’єктивну, критичну оцінку власних можливостей.
Паркур зародився і надалі практикується у міській зоні — в парках, у закинутих спорудах, на гральних та спортивних майданчиках і т.п. Звідси зародилися непорозуміння та суперечливе сприйняття паркуру у суспільстві. Нерідко виникають претензії до трейсерів, пов’язані з проникненням на заборонені території, пошкодженням майна, тренуванням у невідповідних місцях. Іноді правоохоронці закликають трейсерів не практикуватись на дахах будинків та берегти себе від непотрібної (на думку багатьох) небезпеки травмування.
Щоби стати трейсером, потрібно розуміти також, що в паркурі вивчення нових елементів триває місяцями, а практика — все життя. Тим більше, цей вид діяльності вимагає терпіння, адже прогрес у паркурі поступовий і повільний. Часто недосвідчені підлітки роблять нові елементи і травмуються, будучи фізично до цього неготовими. Перш ніж тренувати якийсь новий рух або трюк, досвідчені трейсери роблять розминку і повторюють старі, щоб привести тіло в фізичну готовність. Оскільки паркур — це дисципліна морального, духовного та фізичного розвитку, він включає у себе і здоровий спосіб життя — без цигарок, алкоголю та наркотиків, які є перешкодою для саморозвитку. Важливо пам’ятати, що ефективність є основною складовою цього мистецтва, адже під час долання перешкод потрібно точно і швидко розраховувати відстань і швидкість, складність елементів, які виконуються.
Паркур — це високоморальна колективна культура, адже однією з його основ є альтруїзм — любов, повага до ближнього, благородність. Майже всі трейсери займаються у командах, адже там вони можуть дізнатися щось нове, допомагати одне одному. Лише дехто займається самостійно, без допомоги інших.
Окрім фізичного, паркур включає в себе і духовний розвиток. Відчуття польоту та руху підносить трейсера і окриляє, дарує відчуття свободи та легкості, що спонукає рухатись далі. Про свої відчуття під час занять розказує французький трейсер Шо Белль Дін, актор «Ямакасі» та деяких інших фільмів, учасник команди «Ямакасі»: «Мистецтво пересування — це один із видів свободи. Це своєрідне самовираження, довіра самому собі. Не думаю, що існує якесь конкретне визначення цього мистецтва. Пояснюючи людям, ти скажеш: Так, я лізу, я стрибаю, я продовжую рухатись! Ось визначення! Але ніхто не розуміє. Вони хочуть бачити речі. Та це просто стан душі. Це коли ти довіряєш самому собі, сповнюєшся енергією. Це досконале знання власного тіла, це здатність рухатись, долати перешкоди в реальному чи віртуальному світі; це мета життя. Це все, що стосується розуму та серця. Це будь-який фізичний контакт із тобою».
Паркур по-українськи та по-франківськи
Несподіваного поширення у світі паркур набув у 2002 році, а у 2004 році почав набирати популярності в Україні. Кількість трейсерів все збільшувалась, проводились фестивалі, з’їзди трейсерів. Незважаючи на те, що цим мистецтвом займаються практично по всій Україні, спочатку меккою українського паркуру став Івано-Франківськ. Саме тут у 2005-2006 роках було проведено фестиваль паркуру «Trace Dayz», де брали участь понад 70 трейсерів із цілої України. У програмі фестивалю були спільні та показові тренування, похід на найвищу вершину України Говерлу та вечірки під відкритим небом.
Із плином часу мистецтво пересування почало набирати розвитку в нашому місті, і зараз в Івано-Франківську на тому чи іншому рівні займаються близько 20 трейсерів. Улюбленим місцем їхніх тренувань є площа біля міського озера, проте трейсери практикуються і в інших куточках нашого міста. Зазвичай паркуром займаються 14-17-річні підлітки, але трапляються старші та молодші трейсери. На жаль, в Івано-Франківську немає єдиної команди, тому хлопці займаються або самостійно, або групами по двоє чи троє учасників.
Паркур у місті почав поширюватись після показу фільмів «Ямакасі», «13-ий район» та ін., де яскраво змальовано елементи цієї дисципліни, і хлопці під враженням від фільму захотіли пробувати щось своє. Спочатку це було звичайне лазання по деревах, стінах, перестрибування парапетів та поручнів. Проте згодом, із поширенням Інтернету, трейсери черпали нові знання зі спеціалізованих сайтів, обмінювались досвідом з іншими колегами.
Незважаючи на те, що у світі паркур — явище доволі поширене, часто іванофранківці не розуміють, чому молодь цим займається. Відомі навіть інциденти з участю міліції. Так, іноді в неприємні ситуації з правоохоронцями потрапляють досвідчені трейсери, які займаються паркуром серйозно і тривалий час, не маючи на думці нищити майно міста. Справа в тім, що певна інша категорія підлітків, вважаючи своє заняття паркуром, не розуміє і не намагається зрозуміти до кінця всієї глибини цього мистецтва. Через це їхні «заняття» зводяться до хуліганських забав із псуванням майна у місцях громадського відпочинку; нерідко їхній спосіб тренування включає алкоголь та цигарки, що категорично суперечить ідейному змісту паркуру. Тому не дивно, що у суспільстві сформувалось дещо негативне ставлення до практики паркуру в місті; відповідно, упередження виникло і в міліції. Правоохоронці часто не в змозі об’єктивно визначити, з ким мають справу — з професійними трейсерами чи несерйозними підлітками зі скороминучим захопленням. Та, на щастя, офіційно паркур не заборонено, а його загальне визнання — це лише питання часу.
Однією з проблем, яка заважає розвитку паркуру в місті, є бар’єр між початкуючими підлітками та досвідченими трейсерами. Перші часто просто бояться підійти і попросити допомоги у тренуванні. «Таких хлопців, на жаль, є доволі багато. Але ми залюбки раді допомогти кожному, адже основною складовою паркуру є альтруїзм, і ми всіляко підтримуємо нових людей», — каже івано-франківський трейсер Taile. Проте якщо навіть підліток і почне займатись паркуром, то інтерес до цього може зникнути через важкі та довгі тренування, адже не все спершу виходить так, як на відео з Інтернету. Стараючись отримати кращий результат, починаючий трейсер може нанести собі шкоду, якщо не займався спортом до того. Незвиклий до навантажень організм може їх не витримати і просто знесилиться. І не тільки: «Після перетренувань можуть виникнути навіть проблеми з суглобами чи розтягнення зв’язок. На щастя, жодного такого випадку в нас у місті не траплялось», — розповідає Taile.
Паркур — це спорт для кожного, у якому немає обмежень ані по віку, ані по соціальному становищу, ані по статі. Неважливо, чому ти цим займаєшся — це мистецтво свободи, мистецтво долати відстані, мистецтво володіти своїм тілом і духом.
* Франц. traceur, англ. tracer — той, хто прокладає шлях.
** Франц. le parkour, від parcours du combattant — смуга перешкод.
|
